Unknown полностью

«Паш народ ніколи і ні в якому разі не заслужив па цю жахливу долюї Ми вас застерігаємо якнайсуворіше: не друкуйте більше статей проти німецького народу! Прийде день, і ваші діла помстяться на вас самих, бо ваші дерева не ростуть до неба. Демократична преса? Вона не варта навіть пороху, щоб ним висадити її в повітря. Замість писати правду про страждання німецького на­роду, ви розповідаєте казки про «воєнних злочинців» та про пімецькі звірства в концтаборах... Ви не хочете зро­зуміти, що, якби ми, німці, мали сьогодні керівниками людей з такою енергією, як нюрнберзькі підсудні, о, тоді наші справи стояли б непорівнянно краще, ніж те­пер. О так! Ви скували ланцюгами німецького ведмедя, та не забувайте, що цей ведмідь має ще пазури; споді­ваємось, що ви й тепер ще тремтите на саму згадку про ці пазури. Ви ще відчуєте їх!

Студенти Ерлангенського університету».

Такі й їм подібні листи мандрують просто з редак­ційного стола у... папку. Чому, спитаєте, не в американ­ську «секюріті *»? А тому, що в «секюріті» такими дріб­ницями не цікавляться. Подумаєш, анонімні листи! Від цього ще ніхто не вмер. Інша справа, якщо б, скажімо, кинули у вікно ручну гранату; тоді, може, й варто було б відірватись на годинку від пива.

Серйозні претензії до «секюріті» має також ста­ренька фрау Р. Її, праведну німкеню, вже довгий час турбувало те, що її старий знайомий, колишній штабс- ляйтер НСДАП, отже, людина, до якої антинацистські закони американців стосуються сугубо, з ласки й бла­гословення тих самих американців, став ландратом, тоб­то чимось на зразок окружного начальника, з осідком у місті Амсберг. Наївна фрау Р. гадала, що то амери­канці впали жертвою наївності, й вона так довго обурю­валась цим нечуваним, на її думку, фактом, поки про нього не дізнались усі її нюрнберзькі знайомі. Один з них, не тільки праведний, але й відважний німець не ви­тримав і пішов до «секюріті». «Так і так,— сказав він.— До вашого відома».

Черговий офіцер вислухав праведника з професіо­нальною увагою й пересунув язиком гуму з однієї ще­лепи на другу.

— О’ кей! Давайте сюди свідків!

— Яких свідків?!

— На те, що ви тільки-но сказали.

— Цілий Байройт знає, що ландрат Ауер, це штабс- ляйтер Ауер в одній і тій самій особі.

Гума в офіцерському роті повернулась на попереднє місце.

— Цілий Байройт, кажете? Значить, і американські власті в Байройті про це знають, не так?

— Американські власті?..