Одне з перших міст, куди скеровує свої кроки Миколайчик, то Краків. Тут, у цьому польському Брюгге *, «сваток» переживає єдині в його житті хвилини, єдині і — неповторні. Юрба несе його на руках, якісь жінки в модних капелюшках засипають його квітами. Можна було подумати, що це в’їжджає до міста його визволитель, просто з передових позицій, окутаний іще пороховим димом. Ця роль одноденного Цезаря припала до вподоби Миколайчикові й заохотила його до дальших подвигів. Його нітрохи не бентежило те, що це видовище можна було розцінювати лише як демонстрацію проти Тимчасового уряду, уряду, що його членом був саме він, Мико- лайчик.
Це був перший крок, за ним пішли дальші. Коли у Миколайчика з різних сторін запитують, чому він не звернеться до своїх підлеглих часів лондонського пре- м’єрування — підпільних терористів — з закликом вийти з лісу й допомагати відбудовувати країну, він дає дипломатичні відповіді. Інакше й не могло бути. Адже тільки тепер терористичне підпілля мало стати повноцінним знаряддям у його руках. Потрібен був тільки ще ажурний міст між кабінетом віце-прем’єра і лісом. Він був збудований Миколайчиком у вигляді опозиційної партії ПСЛ. Легальна база фашистського бандитизму стала фактом.
Тимчасовий уряд працював у поті чола. Треба було відбудовувати зруйноване гітлерівцями господарство; треба було виселити німців, а на їх місце переселити кілька мільйонів поляків.
Працював і Миколайчик. Він організував мітинги своїх прихильників і разом з ними кидав громи на голови своїх колег по кабінету. Він невтомно писав меморандуми до урядів Англії й СІЛА, в яких обвинувачував Тимчасовий уряд у всіх смертних гріхах. Він скликав прес-конференції закордонних журналістів, перед якими виступав не як віце-міністр уряду суверенної держави, а як заклопотаний інтересами метрополії віце-король однієї з англосаксонських колоній.
Наближались вибори до сейму Речі Посполитої. Керівники демократичних партій звертаються до Миколайчика з пропозицією спільного виборчого блоку. «Сваток» застосовує тактику з 1944 року. Вій не відмовляється від блоку, він тільки ставить ультимативну вимогу: 75 процентів мандатів для ПСЛ. Низові члени ПСЛ приголомшені вимогливістю свого лідера, вони здивовано розводять руками. Пслівські ватажки відповідають їм: «Пан