Unknown полностью

Над головою Миколайчика збираються грозові хмари, однак він з впертістю маньяка все ще вірить у свою ща­сливу зорю, його все ще не покидає думка про рятівні 75 процентів. Щомісяця гинуть тисячі? Хай гинуть і де­сятки тисяч; мета Миколайчика виправдовує і такі засо­би... Одноденний Цезар непогано почуває себе вже і в ролі Торквемади.

І Талейрана, аякже! Тепер Миколайчик ще з більшим запалом виконує функції міністра закордонних справ не­існуючого вже польського емігрантського уряду. Він за­сипає своїх британських і американських протекторів го­рами нот і протестів проти... «терору з боку польських органів безпеки». Якщо факти проти нього, тим гірше для фактів! Відрив від мас, від їх насущних інтересів, від їх прагнень і мрій метиться на «сваткові»: він не бачить осамітнення своєї кліки, він не бачить, що після інтерв’ю Берута *, що його президент ПНР дав відомому публі­цистові Прушинському, відійшло від ПСЛ навіть таке віддане йому недавно духівництво. Миколайчик був дум­ками не в Польщі, його все ще осліплював міраж вогнів так трагічно далекого Лондона...

Майже напередодні виборів до сейму польські орга­ни безпеки заарештували Вацлава Ліпінського, того са­мого, що колись їздив аж у Сибір шукати загубленої люльки Пілсудського. Хтозна, чи не в тій люльці Ліпін- ський привіз Миколайчикові з Лондона чергову інструк­цію: оголосити бойкот виборів. Однак даремно ризикував власного шкурою пан Вацлав: з люльки Пілсудського по­ляки не хочуть уже курити, а «сваток» і без неї додумав­ся оголосити в кількох округах бойкот. Правда, з жалю­гідним результатом: замість сподіваних 75 процентів мандатів Миколайчик дістав — 6.

А це — кінець кар’єри Миколайчика. І не тільки його. В серпні 1944 року народилася нова Польща. День 19 січня цього року був днем її торжества і днем роз­грому тих, що Миколайчика зробили своїм прапором.

Не випадково цей прапор виявився таким брудним, адже такою самою була вся історія польської реакції, та­кою самою була і є історія всіх реакцій світу.

Я-НЕ Я

(Факт на три дії з епілогом)

Дія відбувається восени 1930 року у Львові.

ДІЯ ПЕРША

У мене дома.

Я. О, рідкий гість.

Листоноша. Не радійте передчасно! Ви вже в ме­не сьогодні 212-й адресат, що в один і той же день одер­жує один і той самий лист.