Здавалось би, фатальний для держав осі кінець війни повинен був змусити присісти набрід з школи Коноваль- ця — Сеника — Мишуги. Та ледве стихли гарматні залпи, як мишуги знову повилазили з нір і руками бандер продовжують діло, розпочате Коновальцем і покараним у свій час справедливою кулею Сеником-Грибівським. Правда, берлінський господар цієї міжнародної шпигунсько-диверсійної братії вийшов з ладу, однак його місце зайняли інші господарі,— ті самі, що потоками крові заливають сьогодні Грецію, ті самі, що методи Гіммлера застосовують в наші дні на мальовничих островах Індонезії. Вбивці-професіонали знадобились організаторам масових убивств, і вони ставатимуть їм у пригоді скрізь, де інтереси капіталістичних клік вимагають потоплення в крові визвольних прагнень народів.
Але це вже не тридцяті роки і не початок сорокових. Розгром держав осі — цих неперевершених майстрів тотального терору, тотальної диверсії — досить-таки радикально змінив політичне обличчя земної кулі, і менше, значно менше лишилось на ній країн, готових стати жертвами великих і малих міжнародних аферистів.
Одночасно зросла, непомірно зросла сила демократичних країн, і ця їх сила — моральна і фізична — даг. їм змогу рішуче і остаточно ліквідувати всі жалюгідні спроби найманих п’ятих колон повернути вчорашній день.
ВОНИ ПРОГРАЛИ
ЗО років! Ні, в ці ЗО років не вірили ні Клемансо, ні Черчілль, ні Гувер *. Час існування Радянської влади вони міряли не на роки, а на тижні. Жовтнева революція була для них скороминущим катаклізмом, чимось на зразок вибуху вулкана, після якого лава сама собою холоне і життя повертається в старе річище. Інша справа, що вони не просто спостерігали події, склавши руки. О ні! Вони всіляко намагалися прискорити неминучий, на їх думку, крах Радянської влади. Всі засоби були для них добрі, якщо вони вели до цієї мети, і не черчіллів заслуга, що кожен з цих засобів не призвів до бажаної мети. Денікіни прийшли й пішли — Радянська влада лишилась.
Не вірив також Пілсудський. Цей навіть поклав собі на думку, що революція знесилила народи Росії, і на цій химері збудував свої плани підкорення України. Для здійснення цих планів він дібрав собі до пари помічника Петлюру, людину з двозначним прізвищем і недвозначною репутацією. Як відомо, нічого з цього не вийшло.
Всі спроби інтервентів зазнали краху: з розгрому уціліло одне лише — ілюзії.