Це був фінал трагедії. Пролог до неї розпочав іще король Казімір, званий Великим. Загарбавши Львів, він колонізував його німцями. Коли цих кльопперів, вОльф- штольців, цетнерів і зоммерштейнів накопичилось стільки, що вони мали вже право називати себе господарями міста, для православних, тобто українців, настали, за словами сучасника, «часи єгипетської неволі». Німецький магістрат створив для них гетто, де дозволено їм було жити, але заборонено мати будь-який вплив на долю міста і власну долю.
Католицькі королі і католицька шляхта знали, що роблять, посилаючи у Львів католиків-німців. Ці предтечі губернатора Вехтера * були майстрами в гнобленні і винищуванні інших народів.
В той час як полонені хрестоносці з-під Грюнвальда зализували свої рани у льохах львівського замку, їх львівські брати по крові влаштовували погроми українців на благо зненавидженої хрестоносцями Польщі...
Наприкінці XVI сторіччя українське міщанство Львова було вже так знесилене цією нерівною боротьбою, що шляхті і ополяченим уже зайдам з Саксонії та Бранденбургії можна було подумати про унію, тим більше що це був період походу польської магнатерії на Схід, на Русь.
Унія мала стати в руках шляхти панацеєю на всі її болячки, вона повинна була вгасити ненависть православних до своїх католицьких гнобителів, її завданням було розбити єдність і дружбу російського та українського народів, вона відкривала, нарешті, шлях до ополячення впертих і незламних русинів.
Довго шукали кардинали, єпископи і прелати підходящої для цього постаті, поки знайшли її в особі православного єпископа Миколи Торосевича*.
Його вопи «висвятили» на першого уніатського владику. Це «висвячення» скінчилося б трагічно для но- воспеченого «вірного», якби не польські жовніри, що насилу вирвали Торосевича з рук розлюченої юрби православних.
З таким почуттям привітали українці Галичини факт підкорення їх церкви папі римському та його польсько- німецьким намісникам.
Ці почуття жили в серцях галичан ще в XIX ст., коли значна частина уніатського духівництва воліла шукати звільнення від унії у деспотичній царській Росії, ніж виконувати роль слухняного знаряддя в руках невблаганних ворогів України та її народу.