Це був фінал трагедії. Пролог до неї розпочав іще король Казімір, званий Великим. Загарбавши Львів, він колонізував його німцями. Коли цих кльопперів, вОльф- штольців, цетнерів і зоммерштейнів накопичилось стіль­ки, що вони мали вже право називати себе господарями міста, для православних, тобто українців, настали, за словами сучасника, «часи єгипетської неволі». Німець­кий магістрат створив для них гетто, де дозволено їм було жити, але заборонено мати будь-який вплив на до­лю міста і власну долю.

Католицькі королі і католицька шляхта знали, що роблять, посилаючи у Львів католиків-німців. Ці пред­течі губернатора Вехтера * були майстрами в гнобленні і винищуванні інших народів.

В той час як полонені хрестоносці з-під Грюнвальда зализували свої рани у льохах львівського замку, їх львівські брати по крові влаштовували погроми україн­ців на благо зненавидженої хрестоносцями Польщі...

Наприкінці XVI сторіччя українське міщанство Льво­ва було вже так знесилене цією нерівною боротьбою, що шляхті і ополяченим уже зайдам з Саксонії та Бранденбургії можна було подумати про унію, тим біль­ше що це був період походу польської магнатерії на Схід, на Русь.

Унія мала стати в руках шляхти панацеєю на всі її болячки, вона повинна була вгасити ненависть право­славних до своїх католицьких гнобителів, її завданням було розбити єдність і дружбу російського та україн­ського народів, вона відкривала, нарешті, шлях до опо­лячення впертих і незламних русинів.

Довго шукали кардинали, єпископи і прелати підхо­дящої для цього постаті, поки знайшли її в особі право­славного єпископа Миколи Торосевича*.

Його вопи «висвятили» на першого уніатського вла­дику. Це «висвячення» скінчилося б трагічно для но- воспеченого «вірного», якби не польські жовніри, що насилу вирвали Торосевича з рук розлюченої юрби пра­вославних.

З таким почуттям привітали українці Галичини факт підкорення їх церкви папі римському та його польсько- німецьким намісникам.

Ці почуття жили в серцях галичан ще в XIX ст., коли значна частина уніатського духівництва воліла шу­кати звільнення від унії у деспотичній царській Росії, ніж виконувати роль слухняного знаряддя в руках не­вблаганних ворогів України та її народу.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже