Спалахує війна. Митрополит удає, що не бачить довгих колон людей, проваджених австрійськими мілітаристами на страту; серед цих нещасних є чимало уніатських священиків. Митрополит не має на те часу, адже пробила, нарешті, його година.
В ТЕРНОВОМУ ВІНКУ
З появою російських військ перед мурами Львова Шептицькому трапляється зайва нагода зміцнити свій авторитет серед вірних. Адже серед безлічі його вінків бракує ще одного: тернового.
Російські власті у Львові стають йому в пригоді. Шептицького заарештовують як агента ворожої держави та вивозять у Курськ, а потім у Суздаль і Ярославль.
Легенда про його «мучеництво» росте, як на дріжджах. Імператори Австрії і Німеччини, папа та Альфонс іспанський натискають усі пружини, і через кілька тижнів після Лютневої революції 1917 року в Росії граф дістає можливість поміняти комфортабельну квартиру в Ярославлі на розкішний апартамент у кращому петроградському готелі.
Тут Шептицький не марнує часу. Він наполягає на Тимчасовий уряд, домагаючись легалізації уніатської церкви в Росії.
Не чекаючи рішення князя Львова, він призначає екзархів Петрограда та Києва і виїжджає на Україну, де стає почесним гостем Центральної ради.
Оточений німбом «мученика», митрополит Шептицький повертається у Львів і знаходить на столі листа від папи з призначенням його головою уніатської церкви в Росії. Його кар’єра дійшла до зеніту; прийдешні події — похід австро-німецьких військ у глиб України і Росії — повинні були завершити її.
Однак не завершили. Австро-Угорщина розлетілася. Німеччина зазнала розгрому. Шептицькому довелося терпляче чекати наступної нагоди.
Та кипуча енергія і честолюбство цієї людини не дозволили їй приглядатись до розвитку подій із заложени- ми руками.
Хоч прикутий до крісла хворобою, він не перестав ні на хвилину керувати з-за святоюрських лаштунків політикою української реакції. Спритно використовуючи марку «понадпартійпого фактора» та користуючись з економічної залежності від нього більшості галицько- українських установ, він робить усе можливе, щоб згуртувати реакційні елементи під лозунгом антирадянської інтервенції, і з цією метою творить свою партію — так званий «Український католицький союз».
Про справжнє християнське людинолюбство керівників та засновників цієї партії свідчить передова газети УКС «Мета» від 17 квітня 1932 року. В ній читаємо: