Unknown полностью

За Радянської влади Львів налічував більше сотні шкіл з українською мовою навчання. Німецькі ж бестії цинічно вихваляються, що вони відкрили якусь бідолаш­ну «українську ремісничу школу». Відкрили водночас з іще одним кафе-шантаном...

Це було за дуже короткий час після загарбання на­цистською ордою західних областей Української Радян­ської Соціалістичної Республіки, в ті чорні дні, коли по галицькій землі котилася ще перша хвиля кривавого фашистського терору. Одного ранку жителі Львівської, Тернопільської, Станіславської і Дрогобицької областей прочитали в газетах, що їх землі Гітлер приєднав до тюрми польського народу — так званого генерал-губер­наторства з центром у Кракові. Негайно після того по­чалося онімечування колишньої Східної Галичини. На вулицях галицьких міст, слідом за гітлерівськими солда­фонами, з’явилися тупорилі фізіономії німецьких чинов­ників і купців, а за ними потяглися їхні сім’ї, наповняю­чи вулиці нашого міста харкітливою прусською мовою.

Незабаром почали зникати українські вивіски, замість українських вулиць і майданів запроваджено німецькі «штрасен» і «плеце».

Щораз менше ставало українських і польських шкіл, щораз більше німецьких. Величезну більшість україн­ських і польських книжок з бібліотек гітлерівські куль- туртрегери перетворили на попіл, а їхнє місце на біб­ліотечних полицях зайняла писанина нацистських горе- борзописців на чолі з Гітлером, Розенбергом та Йостом.

Всі ці розбої робилися і робляться під лозунгом «Східна Галичина — Остгаліціен — мусить стати німець­кою». Місію онімечення цієї споконвіку української землі отримав від самого фюрера спеціальний губерна- ^Т0Р для Галичини якийсь Ляш чи Арш, і він її про- ^водить у життя так, як це звикли робити німецькі

чиновники: з прусською жорстокою послідовністю і з прусським тупоумством.

Гітлер та його банда люблять посилатися на... істо­рію. Онімечування Галичини вони пояснюють тим, що ця країна до 1918 року була провінцією австро-угорської монархії, спадкоємцями якої вони себе вважають, та тим, що Львів є, мовляв, пам’ятником старої німецької культу­ри.