Страшні роки фашистської окупації були ще одним, на цей раз останнім, випробуванням. Після нього тим ясніше засяяло сонце свободи. Ясніше й ширше: Закарпатська Україна ввійшла у склад Української Радянської Соціалістичної Республіки. Повне возз’єднання українських земель стало фактом.
Минуло декілька років і не впізнати недавньої «землі в ярмі». На вчора поміщицьких, а сьогодні селянських нивах торохтять трактори, рокочуть комбайни, Знавіснілі від злиднів герої творів Василя Стефаника відійшли безповоротно в морок минулого, а їх діти й унуки входять на сторінки історії свого народу в золотому ореолі слави героїв Соціалістичної Праці. «Малий Мпрон» Івана Франка не бачив різниці між тюрмою і школою; малий Мирон наших днів — відмінник університету імені Каменяра. Сміхом веселості сміється нинішній Борислав, і над нафтовими вишками владно лунає голос колишніх «ріпників». На західноукраїнських землях вступив у свої права соціалізм, обабіч Карпат сходять ясні зорі комунізму.
Випускаємо в світ літературний альманах, присвячений роковинам возз’єднання. Випускаємо його з надією на те, що зібраний у ньому художній і документальний матеріал дасть читачам переконливу картину і похмурого минулого народу західноукраїнських областей, і його радісний нинішній день, день, в ім’я якого карались і гинули колись кращі сини цієї землі, в ім’я якого віддавали на полі бою своє життя радянські солдати, діти дружньої сім’ї народів, а насамперед великого й героїчного російського народу.
ЛЬВІВ
Хтось назвав Львів містом кам’яних задуманих левів. Ці леви стоять на варті перед входом у будинок міськради, вони оберігають чистоту давніх львівських криниць, вони дивляться на вас з гербу самого міста.
Один з них, покалічений і самотній, біліє на леваді Високого замку, як німий свідок часів і подій, що давним-давно прогули, як німий докір тим усім, що протягом сторіч несли сонячному місту лише смерть та руїну.
«Чорна рілля ізорана та й кістками засіяна...» *
700 років тому в серця людей країни Данила Галицького вселилася тривога. Чутки про страшну татарську навалу проникали в найдальші закутки й слідом за ними на горбах і горах спалахували вогні, що закликали народ па захист Вітчизни.
На місці, де сьогодні біліють мури Львова, шуміла в той час пуща.
Князь Данило уяснив оборонне значення львівських горбів і вирішив збудувати тут замок-кріпость, назвавши його Львовом, городом сина свого Льва.
Під ударами сокир падали старезні дуби й буки, а на горі було збудовано дерев’яний замок (макет).
В 1340 році у Львів вдерлись війська польського короля Казіміра. Молоде місто було сплюндровано, а княжий замок охопило полум’я пожежі.
По землі князів Романовичів прокочувалась одна ворожа навала за другою: мечем і вогнем руйнуючи міста й села, і галич збирала багате жниво.
Русичі, під проводом воєводи Дедька * клали свої буйні голови за волю рідної країни, ведучи затяжну й кровопролитну боротьбу з польськими, німецькими й угорськими загарбниками.
В 1387 році український Львів потрапив остаточно під панування польських королів, і львівський лев застряв на довгих 600 років у кігтях шляхетського орла.
Потяглись у Львів наслані королями німецькі бюргери, а з ними католицькі монахи, що під хрестом ховали серце драпіжника.
Над Львовом виріс новий, на цей раз мурований замок (макет). Під його охороною німецькі купці наживали маєтки, а німецькі кати рубали голови вільних ще недавно русичів.
Українцям, які за княжих часів складали переважну більшість жителів міста, німецько-польський магістрат дає право жити на одній лише, невеличкій Руській вулиці, створюючи в українському місті Львові — українське ж гетто * І
Поряд з українським, було організовано на Бляхарській вулиці єврейське гетто. Ці вузькі, середньовічні вулиці пам’ятні тим, що тут у 1463 році шляхтич Шенс- ни влаштував кривавий погром. Вперше в історії Львова кров замордованих українських жінок і дітей змішалася з кров’ю розтерзаних євреїв і над обома гетто довгий час після того не стихав заупокійний спік православних і кадіш * євреїв.
Тодішній львівський магістрат був гніздом ворогів усього, що українське, що православне.
«Пригноблені є ми, народ руський *, ярмом на єгипетську неволю, що нас і без меча, але гірше, ніж мечем з потомством вигубляють, заборонивши нам пожитків і ремесел і обходів усіляких, чим би тільки людина жити могла, того не вільно українцеві на рідній землі своїй українській в тому-то українському городі Львові».
Будівництво Волоської церкви за гроші царя московського і господаря молдавського. Перепони з боку католиків. Боротьба дзвонів. Дзвін на Волоській з наказу магістрату змовкає. Грецький купець Корнякт, власник кращого будинку у Львові, будує найкращу дзвіницю в місті.
Ставропігійське братство *. Православну похоронну процесію не пускають через місто — заборонено. Членів братства заарештовують. Темниці під магістратом, де