Цікава, оригінальна задумом новела «Вовк прямує до лігва» Юрія Путрамента *. Автор розкриває в ній з чималим темпераментом гниль і облуду шляхетського шумовиння, що, побоюючись розплати народу, тратить всяку людську подобу. Ксьондз Люб’янець, цей представник здихаючого класу, віддає в руки народної влади свого Друга і однодумця полковника — бандита Бучинського, керуючись при цьому тільки і виключно тваринним
інстинктом страху. При деякій схематичності ця новела все ж показує чималі творчі можливості автора.
Але ж все те хороше і позитивне, що його знаходимо в перших трьох номерах «Літератури і мистецтва», аж піяк не приховує від наших очей недоліків журналу. Деякі вміщені в ньому твори вражають своєю примітивністю. Це насамперед торкається віршів Юрія Шкрумеля- ка *. Автор вірша «Дівчина вишиває» відомий і раніше тим, що понад якість ставив кількість, повинен, нарешті, зрозуміти, що далі йти таким шляхом ніяк не можна. Бути радянським письменником — це не тільки велика честь, але й великий обов’язок. А цей обов’язок наказує працівникам літератури серйозно ставитися до свого завдання, з повагою відноситись до себе і своєї творчості.
Примітивна також «Пісня» талановитого письменника Олександра Гаврилюка. Невже ж можна в таких дерев’яних фразах співати про нашу велику героїчну епоху? Не треба було теж друкувати вірша Андрія Волощака * «Визволена жінка». Просто дивно стає, як міг здібний поет таке писати. Розповідаючи про минуле західноукраїнської жінки, автор пише:
І чорна чадра забобон нам путала і зір, і кроки, глядіти ясно у простір нам не давали бог і врокп.
З цих рядків виходило б, що до приходу Червоної Армії всі жінки колишньої Західної України потопали в нетрях мракобісся, стоячи, в кращому випадку, осторонь класової боротьби. А це неправда. В класових боях на цій землі жінка-робітниця, жінка-селянка стояла пліч-о-пліч з чоловіками, вона разом з ними гинула на барикадах, вона разом з ними ділила гірку долю в’язнів. Адже про це старий революційний поет Волощак повинен прекрасно знати.
Непоганий формою вірш Ельжбсти Шемплінської * «Батько» прикро вражає своєю претензійністю. Ірина Вільде * в оповіданні «Орися» продовжує копатися в солодких нюансах переживань дівчат, які, по суті, нічого серйозного, нічого вартого уваги радянського письменника і радянського читача не переживають.
Одним з недоліків журналу є відсутність літературно- критичних статей. Рецензія па повість Ванди Василев- ської «Полум’я на болотах» аж ніяк не поповнює цієї 422
прогалини, тим більше що ця рецензія була вже раніше куди ширше друкована в «Червоному штандарі».
Але ж досягнення, яких домігся досі журнал, свідчать про те, ITJ° Радянська література в західних областях України перебуває сьогодні на крутому піднесенні. Тісно зв’язуючись з прекрасним, творчим життям, що ним живуть народні маси визволеної землі, письменники м. Львова все вище і вище підніматимуть художній і політичний рівень своїх творів. Відображаючи у них наше захоплююче сьогодні та героїчне вчора, вони виконуватимуть великі історичні завдання, що їх перед ними ставить наш народ, наша партія.
ТВОРЧА ДИСКУСІЯ
Дискусія, що розгорнулася в клубі письменників після доповіді секретаря Львівської організації СРПУ тов. Дес- пяка *, показала, що організація міцна і здорова. Це створює впевненість, що вона в цьому році йтиме шляхом дальшого піднесення ідейної і художньої творчості.
Степан Тудор у своєму виступі схарактеризував досягнення і недоліки українських письменників. Він з особливою пошаною говорив про роботу старого письменника Петра Кармаиського, якому захоплююча радянська дійсність дала наснаги до посиленої творчої праці. Серйозним недоліком віршів Кармаиського треба вважати те, що автор їх часто користується засобами, перенесеними з старої бароккової поетики. Росте як прозаїк Петро Коз- ланюк. Він одним з перших зрозумів, що немає для радянського письменника більшої честі, як включитися своєю творчістю у величний процес соціалістичного будівництва. Ярослав Кондра, який довгі роки мовчав, промовив тепер свіжим, ідейно насиченим поетичним словом...
Чималу активність виявляє Ірина Вільде. Письменниця підтримує жваві зв’язки з радянською пресою. Безперечно, здібний Юра Шкрумеляк мало працює над собою. Він забуває про те, що одним з основних завдань письменника країни соціалізму є боротьба за якість творів. Новелістові Василеві Ткачуку доповідач закидав безвідповідальне ставлення до обов’язків радянського письменника.
Критик Юрій Борейша змалював творче обличчя ряду польських працівників літератури. Підкресливши велике художнє і політично-виховне значення повістей і публіцистичних статей Ванди Василевської, він грунтовно зупинився па творчості Ельжбєти Шемплінської. Значним до
сягненням її 10. Борепша вважає готовий до друку роман «Ланцюги» та деякі вірші і оповідання, що появилися в радянських журналах і газетах. На його думку, основним недоліком Шемплінської є її недостатня теоретична підготовленість.