Але Левко не здавався. Він вірив у те, що прийде кінець лихоліттю, він, зціпивши зуби, голодував, але вчив- Іся, свою ж тугу виспівував у віршах. В скромних, чарто наївних віршах, в яких зате було одне: полум’яна Любов ?до народу і впевненість у його перемозі.
— Сьогодні золота книга мудрості відкрита переді мною,— говорить Левко Мартюк.— Я прочитаю її до останнього листка для того, щоб перо моє стало гостре,
як лезо меча, і дзвінке, як чисте золото. В тиші університету працюватиму над собою. Там вивчатиму мою рідну мову і все те краще, що дали людству майстри слова. Я хочу творити пісні, повні ненависті до наших ворогів і відданості справі соціалізму.
Три випускники — три хороші друзі незабаром розстануться. Може, декому з них у хвилину розставання ста путь сльози в очах. Проте їх смуток не триватиме довго, бо надто великою радістю сповнена їх чудова моло- дісі ь.
Зал педагогічного інституту, де відбуваються державні іспити, залитий сонцем. Студентка мружиться від сліпучого блиску. Вона чув, як тривожно б’ється її серце, їй нема чого хвилюватися, вона добре підготувалася, але ж важко їй так скоро позбутися страху перед іспитами. Це залишки минулого, коли екзамени були для молоді кошмаром.
Голова іспитової комісії тов. Смолінський ♦ називає її прізвище, і студентка, не поспішаючи, займає місце за столом. Від членів комісії відокремлюють її два букети пишних квітів. Побачивши квіти, дівчина раптом якось повеселішала, і коли перші слова її відповіді порушили тишу, вони були голосніші, ніж студентка хотіла.
Розповідаючи про боротьбу Леніна э економістами, вона формулює свої думки стисло, логічно. Вичерпавши це питання, вона почула друге:
«Злочинне вбивство Кірова і заходи партії по підвищенню більшовицької пильності».
У залі раптом немов потемніло, і дівчині здалося, що барвисті рожі на іспитовому столі чиясь невидима рука сповила в траур. Ніколи не бачила і не чула С. М. Кірова, але голос незабутнього трибуна революції, який лунатиме в віках, бринить у її серці. Тихо оповідає вона про прекрасно життя, що його обірвала брудна рука агента троцькістсько-зіпов’євської зграї. Свою відповідь закінчує твердо:
— Немає більшого злочину, як зрада Батьківщині. Більшовицька партія вчить пас ненавидіти ворогів народу і винищувати їх. Підле вороже охвістя мусить иа- завжди зникнути з священної Радянської землі. Цього вимагають інтереси нашої держави, така є залізна воля всього трудового народу.
19 Я. Галан, т. 4 577
Випускниця відповіла па останнє питання.