Є речі, які часом видаються такі легко зрозумілі, що мимохіть дивуєшся, як то другі до того досі ще не доглу- палися. Проте справа ие така проста, коли, наприклад, доводиться поставити перед цикл, людьми конкретні вимоги, як іноді тяжко їх сконкретизувати й як тяжко сказати те, що хочеться сказати. Таке й з моїм відношенням до Вашої останньої поезії *, яка по формі своїй виявляє величезний поступ із попередніми. Але саме в цій гарній формі й її політично-суспільний огріх. Це, скажімо, скомплікована, складна символіка. Виразніше кажучи, вона для масового читача не зрозуміла й тому не може відіграти тієї ролі, на яку заслуговувала б хоч би з уваги на поетове натхнення й талант. А втім, це справа світогляду, який не зміняється в днях апі місяцях. Ми до світогляду звикаємо, він же до нас, а це триває довше й дещо коштує. Я особисто схиляюся щораз рішучіше до реалізму і то до реалізму у всіх ділянках мистецтва. А реалізм — це простота, а простота, нікуди правду діти, найтяжчий горіх у мистецтві через свою прозорість, за якою нічого не сховаєш і все покажеш, що думаєш, що кажеш, яр маєш, що даєш, що вмієш. Не нехтую поетичною ділянкою, навпаки, вважаю, що для неї золоті часи, тільки б струн золотих, що золотили б наше буденне і водночас таке небуденне життя, які б нашою буденною мовою оспівували наше життя і в буйних, у невибагливості вибагливих піснях про революцію тим, що її робитимуть, що її робили б з цією піснею в устах. По-мойому, найближче майбутнє за епічно-ліричною піснею, як наприклад], «Гренада» Светлова, а піснею, бо вважаю, що саме в музиці, в пісні знайде в майбутньому поезія своє доповнення й передумову свого розквіту. А пропелери, динама й турбогенератори, накопичені в одній строфі в непроглядну юрбу, перестануть латати рими й вернуться до почеснішого заняття, до технічного словника (це, звичайно, не до Вас відноситься).
Збираєтесь їхати кудись па літо? Хочу Вас просити позичити мені, якщо попадеться Вам у руки, роман Селі- па «Подорож до краю ночі» *. Здоровлю щиро.
ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ «НАШ ГОЛОС»