По-моєму, наші «дорадники» мають підстави обурюватися. Взагалі не знаю, що це за золота голова вигадала розподіл на повноцінних і неповноцінних... Це щось із Пошехоньї і Щось із города Глупова. Аж гидко стає. Єдиною втіхою для «дорадників» може бути те, що вирішаль- ники, мабуть, також небагато вирішуватимуть...
У Москві обурюється нещасний перекладач Тудорово- го «Дня отця Сойки». Він не може дістати доповнень до роману (зі Львова) й тому мече громи на голову в[идав- пнцт] ва «В[ільна] Укр[аїна]». Казав мені, що в Гослитиздате визнали книжку Тудора геніальною й збираються перекладати її на інші мови. То що ж!.. Справа не рухається а мертвої точки...
Бувайте, Друже, здорові.
Ваш
P. S. Ага! Трохи не забув. Якщо Марія лишила Вам мою квитанцію на підписку «Русск[ого] толк[ового] словаря», то купіть його, будь ласка, для мене. Якщо пі, то попросіть у Книгокультторзі, щоб зберегли його до мого повернення. Буду вельми вдячний.
Привіт Ірниці і Боженці.
ДО В. К. ПОПОВОЇ
Дорога Лірочко!
Я дуже зворушений Вашою пам’яттю про мене, тим паче, що крім Вас, Марії й рідко — Беляева, ніхто до мене не пише. Ви хороший друг.
Шкодую, що не міг бути на прем’єрі. До речі, у мене були ті самі побоювання, що й у Вас; боюся, що це буде чергова невдача театру, А втім, хто його знає - бувають же несподіванки!
З тим «Оводом» мені не щастить. Театри бомбардують мене телеграмами, я пишу в УЗАП, УЗАП звертається па Володнмирську, там обіцяють, однак усе залишається по- старому. Довелося мені просити всесоюзний комітет про втручання. Дуже Вас прошу, Лірочко, дістати для мене з театру примірник п’єси (у мене нема копії) й, коли приїду — а приїду, мабуть, днями,— то дам його передрукувати й пошлю деяким театрам.
Мені знову дали виключне право на переклад п’сси. На цей раз мова йде про п’єсу Слепян «Сестри» *, що йтиме скоро в Малому театрі.
Хочеться вже до Львова. Кілька днів тому здав, нарешті, роботу * й тепер чекаю оцінки та грошей, а тоді — додому. Бачив туї у вахтанговців «Все мои сыновья» *. Хороша п’єса, постановка — на вахтанговському рівні. Дивився «Сирано де Бержерак» *. Астангов — чудовий; Мансурова, як і завжди, — страшна. Це якийсь привид, а не Роксана.
Ну, міцно тисну руку.
Вітайте товаришів театру.
ДО Є. О. КРОТКО ВОТ
Дражайшая!