Марсело й Одрі сиділи в кріслах, наче королівська пара. Кроуфорд і Джульєтт стояли осторонь, по обидва боки каміна. Схоже, за вихідні, проведені з Каннінґемами, вони нарешті осягнули концепцію «безпечної відстані». Евонна стояла, спершись на спинку крісла Одрі. Енді сидів на журнальному столику, хоча напевно не довіряв йому й тримав коліна напруженими, не прибираючи ваги зі ступень. Софія всілася на підлозі. Як і вчорашнє зібрання на сходах перед готелем, це скидалося на позування для весільної світлини — цю, щоправда, достоту було знято пізно ввечері, коли частина гостей розійшлася, а в решти червоні носи, трішечки обшарпаний одяг і розтрощені кисті, заховані в кухонних рукавицях. Ґевінові дозволили не приходити (від провини його автоматично звільняла перша заповідь Нокса), тож тим часом він завантажував наші валізи в снігохід. Я завбачливо став у дверях, знаючи, що після викриття вбивці часто намагаються дати драла.
Моя хвиля ейфорії вже трохи минулася, і тепер треба було подумати, як повідомити про своє відкриття так, щоб це звучало переконливо. Я не знав, із чого почати: у цій кімнаті було достатньо людей, які когось убили, але тільки один убивця.
— Ну? — першим озвався Марсело, не в змозі приховати своєї цікавості.
Це полегшило моє завдання: я вирішив почати з нього.
— Час нам усім визнати справжні причини, з яких ми сюди приїхали, — сказав нарешті, виймаючи з кишені навігатор Марсело й кидаючи йому.
Я дав йому кілька секунд на усвідомлення того, що це. Марсело роззявив рота, явно збираючись запитати, звідки це в мене, а тоді стулив, згадавши, як знайшов мене на парковці й сам передав мені пристрій, що лежав біля машини.
— Новий інвестор Ґевіна — це ти. Хто ж іще? Ти єдиний з нас, у кого є такі гроші, та і як ще Евонні вдалося б переконати тебе провести тут вихідні? Ти ненавидиш холод ще більше, ніж Софія. Ти бурчиш про це всі вихідні. Частково тому ти так сердився через те, що Евонна поселила нас у шале: ти знав, що Ґевін збирається знести гостьовий будинок, але хотів сам подивитися на кімнати й вирішити, чи варто його зберегти.
— Так, я тут поєдную відпочинок з роботою. Коли Евонна запропонувала цей курорт, я почитав про нього й дізнався, що він продається. Яке це має значення? — гаркнув Марсело, достоту почуваючись незатишно в незвичній для себе ролі обвинувачуваного.
Він напружився й обурено сопів.
— Жодного. Але твоєю першою брехнею було погане самопочуття Одрі позавчора, — повів я далі. — Тобі не здалося дивним, що вона попросила тебе так сказати, а потім захотіла поїхати з тобою на зустріч із Ґевіном? — Про це я вже знав, бо Одрі хотіла забезпечити Майклові алібі після того, як переконає Маколі поїхати геть. Марсело підтвердив би, що вона погано почувалася, і вона змогла б спокійно пропустити вечерю.
Марсело зиркнув на дружину, і я помітив тінь сумніву в його очах. Зрештою він прокашлявся і сказав:
— Я нікого не вбивав.
— Власне, це ще одна брехня, чи не так?
— Я й пальцем не займав Майкла. Чи Люсі. Чи того хлопця в снігу.
— А я маю на увазі не їх.
— То просвіти мене. Кого я там, по-твоєму, убив?
— Мене.
Вода в тому озері була така крижана, що від неї могло зупинитися серце, пам’ятаєте? Джульєтт довелося робити мені серцево-легеневу реанімацію. Ви можете сказати, що я граюся визначеннями, але я вважаю, що все по-чесному.
— Поміркуймо про те, що нам уже відомо, — сказав я. — Ми всі знаємо, що Майкл убив чоловіка на ім’я Алан Голтон.
— Ти сказав Гамф… — озвалася Ерін. Вона швидко зібрала докупи шматочки пазла, які я викладав, і впізнала прізвище однієї з жертв Чорного Язика.
— Так, сказав. Ти забігаєш наперед, — усміхнувся я. — Останнім повідомленням Роберта були світлини з убивства, але до цього ми ще повернемося. Ці знімки так ніколи й не було знайдено, попри всі зусилля Алана й Одрі. А три роки тому вони несподівано з’явилися в Алана й він намірився їх продати. Марсело, ти щосили намагався зробити так, щоб я ніколи про це не дізнався.
Вітчим судомно стиснув пальцями бильця крісла, аж шкіра рипнула. Він нічого не сказав. Він чекав, коли я закінчу, щоб зрозуміти, як багато мені відомо. Не хотів утручатися завчасно й заповнювати прогалини, у надії спіймати мене на блефі. Але це не мало значення, бо я знав, що не помилився.
