Усі в моїй родині — вбивці полностью

Я дізнався про них за пів року після ув’язнення Майкла. Гадаю, був першим, а потім це якось просочилось і до решти рідних. Хоча чомусь завжди думав, що Люсі дізналася одночасно зі мною. Я уявляв, як вона в халаті стоїть біля дверей і радісно роздирає великий жовтий конверт із в’язниці (це очевидно, бо його явно розривали, шарпали, а потім клеїли знову), тоді як моя дружина сказала мені за нудним, здавалося б, сніданком, що планує проводити більше часу з моїм братом Майклом.

Гаразд, визнаю, що затягнув цей момент.

Якщо вам цікаво, то більшість моїх сніданків — нудні; я не знаю, як поїдання пластівців з молоком може бути захопливим. У мене було тільки три не нудні сніданки за все життя. Про два ви вже знаєте. Ще в одному фігурує сперма: я не знаю вас достатньо добре, щоб розповідати про таке.

Я часто чую, як люди кажуть, що шлюб загасив «вогник» у їхніх взаєминах. Так, наче це й справді розряд певної надприродної енергії, який можна випадково загасити або загубити. Хтось міг би також зауважити: якщо моїй дружині вдалося побудувати взаємини з моїм ув’язненим братом, спілкуючись із ним виключно телефоном та обмінюючись електронними листами (бо відвідувачів він не приймав), не настороживши мене, то наш шлюб помер уже давно. І я справді не збирався демонізувати її, бо це несправедливо, і це правда, що наш шлюб давно втрачений. Тієї ночі, коли Майкл навідався до мене з тілом на задньому сидінні, ми з Ерін уже спали в окремих кімнатах. Інакше вона побачила б гроші, які я швиргонув на ліжко. Але проблема була не у «вогниках». Проблема була в запальничці, кресалі та сірниках. Ми не загубили їх — їх забрали. Річ була не в тому, що ми втратили вогник, а в тому, що нам більше не було чим його розпалити.

— Я не хочу хитрувати, тому кажу, — пробурмотіла вона за тим сніданком.

Говорячи це, Ерін крутила обручку на пальці. Можете вважати це метафорою нашого приреченого шлюбу, але тоді я звернув на це увагу, бо зненацька усвідомив, наскільки вона схудла. Щоки та стегна часто відбивають дрібні життєві злети й падіння, утім коли ви бачите це по руках… Я й до цього знав, що ми з нею поволі худнемо, але раніше стягував з неї обручку так, наче заводив бензопилу. Дивлячись, як вона бовтається в Ерін на пальці, я зрозумів, що насправді з нею роблю. Не зрозумійте мене хибно, жодної драми не було: ми не кричали й не кидалися тарілками. Проте ми досягли тієї позначки, коли навіть життя під одним дахом робило щось із нами обома. Може, якби вона не крутила обручки на пальці, я сказав би їй щось інше.

— Ти можеш робити, що хочеш, — мовив лише.

Ерін обдарувала мене однією з тих усмішок, які зраджують неусміхнені очі, а тоді попросила не розповідати поки що Люсі.

Мені не хотілося більше нічого в неї запитувати. Не за сніданком. А після того я щоразу відкладав, і так ніколи й не запитав нічого. Звісно, я про це думав. Іноді мені було цікаво, чи це тому, що вона просто любить небезпеку. Я читав, що жінки нерідко закохуються у в’язнів-смертників і що деякі з ув’язнених навіть мають по кілька дружин. Або, може, їй потрібен був чоловік, який не покидає своєї камери. Зрештою, ці стосунки мали цілком реальні й непорушні кордони, тож Ерін не доводилось хвилюватися про інші речі — ті, які зруйнували наш шлюб. Майкл просто не міг мати моїх вад, бо він узагалі не з’являвся в її житті. Я перебрав у голові всі можливі варіанти, повірте. Я навіть думав, що вона могла настільки влитися в нашу сім’ю, що підхопила ту надмірну Каннінґемську відданість і тому стала на бік мого брата. Може, вона від самого початку вірила йому, а не мені. Може, у нього було кресало. Коли мене охоплювали гіркота і злість, яких я щосили намагаюся не відчувати, я питав себе, чи було в них щось спільне, до чого мені було зась. Ось це називається передвісником.

Зрозуміти Майкла було легше. Я завжди думав, що він просто хоче щось у мене забрати.

Поява Ерін хоч і не була несподіванкою, усе-таки мала надзвичайну вагу. Тому що в Майкла справді не було жодного відвідувача, не кажучи вже про романтичні зустрічі. Тими вихідними я не лише вперше бачив їх разом — вони теж уперше зустрілися після в’язниці. Їхні стосунки були загадкою для всіх нас, і думаю, що кожен уявляв їх по-різному. Називайте мене фаталістом або ж просто лінюхом, але я був радий опустити руки й пливти за течією. Я розумів, що вони тепер разом, хоч і не міг змусити себе назвати їх парою. Люсі, з її обвішаним ярликами одягом та рожевою помадою, яку можна було помітити в горах із гвинтокрила, вочевидь вважала, що досі може щось протиставити Ерін. Усі інші займали різні позиції на шкалі між «невірою» та «прийняттям», тяжіючи до позначки «скептицизм».