Мій брат жартівливо підвів руку.
— Винен.
— Радий, що ви зі мною згодні. Вас заарештовано.
Евонна мала рацію: прізвище Каннінґемів більше не мало такої слави, як колись. Якби це було не так, Кроуфорд подбав би про особисту безпеку, перш ніж ступати в наше коло.
— Що це ви робите? — першою вибухнула Люсі.
Вона загородила Майкла собою.
— Це якесь непорозуміння, — сказала Евонна, зміцнюючи оборону Люсі й тягнучи за собою нерішучого Енді.
— Ну ж бо, охолоньмо, — видушив із себе тоненький тремтливий смішок Енді.
Не забувайте, що він не був Каннінґемом «по крові», а тому досі зберігав рештки поваги до поліції, притаманної законослухняним громадянам.
— Геть. — Лише тоді я помітив, що з Кроуфордової лівої руки, наче батіг, звисають кайданки.
— Чому ви не можете просто… — Це була моя мати, яка не встигла вчасно доєднатися до живого щита, але отрути в її голосі було достатньо, щоб зупинити кого завгодно. — …облишити нашу
Я зненацька повірив у всі статті в газетах про матерів, які підіймають автівки, щоб витягнути своїх дітей. Принаймні тих дітей, яких вони люблять.
— Одрі, — заспокійливо мовив Марсело, — це не допоможе. — Він виступив уперед, зблиснувши перед носом офіцера Кроуфорда своїм «ролексом». — Я його адвокат. Пропоную зайти досередини, сісти й усе обговорити.
— Лише в наручниках.
— Ми з вами знаємо, що так не робиться. Він щойно приїхав, як він міг?..
— Тату, — утрутився Майкл. Я не одразу зрозумів, що він звертається до Марсело. — Усе гаразд.
Але Марсело вже розправив крила.
— Ви не можете оголошувати воєнний стан у цьому комплексі лише тому, що ви тут єдиний поліцейський. Я знаю, що ви в незручному становищі і що хтось там щойно втратив брата або сина, а моя родина радо відповість на всі ваші неформальні запитання, щоб допомогти з визначенням особи постраждалого. Однак стверджувати, що було вчинено злочин, і сипати звинуваченнями… це… що ж, це дуже серйозно. Це звинувачення ґрунтується суто на минулому нашої сім’ї. Ми можемо подати позов. Якщо хочете затримати його, вам потрібна законна підстава та обвинувачення. У вас немає нічого. Безплатно я працюю лише перші шість хвилин, і здається мені, що цей час уже збіг. Ми порозумілися?
Просто від того, що я опинився біля Марсело під час його тиради, у мене виникло несподіване бажання перепросити. Але Кроуфорд не був готовий здаватися.
— Ні, не порозумілися. Позаяк сталося вбивство, я маю повне право затримати підозрюваного на власний розсуд.
Нашим зібранням прокотилася хвиля бурмотіння, коли всі стали приголомшено повторювати слово «вбивство». Я помітив, що Софія посміхається. Марсело стиснув кулаки. Моя мати була не з тих жінок, які зойкають і хапаються за серце, але навіть вона затулила рота рукою.
—
— Досить, — прогарчав Марсело до Кроуфорда. Цей адвокатський аргумент зрозумів навіть я. — Я руйнував кар’єри ще й не за таке.
— А я вистоював і не перед такими.
Їх урвало гепання готельних дверей. Висока жінка приблизно мого віку, із засмаглою щелепою та сірувато-білою шкірою довкола очей — типова засмага лижників — вийшла на подвір’я. Я впізнав її — це була та сама пані з земноводним «ленд ровером», яка допомагала мені приладнати ланцюги на колеса.
— Офіцере, потрібна допомога? Люди й без того знервовані, а тут ще цей галас.
— Не ваша справа, — скривився Марсело, явно невдоволений появою нової сторони в конфлікті.
— Це мій курорт, тож, гадаю, що це цілком моя справа.
— Що ж, у такому разі попросіть цього фаната Пуаро припинити діймати гостей. А якщо вас турбує паніка, то, може, не варто розкидатися словом «убивство»?
— Я вперше чую це слово. — Жінка здійняла брову, повернувшись до Кроуфорда. — Справді? Ви про Зелені Черевики?
Ще одне кольорове прізвисько, але це, на відміну від Чорного Язика, було мені відоме. Я знав, що так назвали чоловіка, який загинув, підіймаючись на Еверест. Забирати тіло було надто небезпечно, тож воно лишилося лежати неподалік від стежки, світячи неоново-зеленими черевиками, на які стали орієнтуватися скелелази. Наш чоловік не мав зелених черевиків — я помітив би, несучи його ліву ногу, — але місцеві явно встигли вигадати ім’я для загадкового гостя.
— У мене є підстави вважати, що його смерть підозріла.
— Чому? Через неї? — Евонна взяла якусь надзвичайно високу ноту — у буквальному сенсі, бо ми були в горах, і в переносному, старанно намагаючись звучати скептично. Вона тицьнула пальцем у Софію. — Краще питати лікарської поради в шамана. Що ти йому сказала? Коли тут будуть справжні детективи?
— Я лікарка, — запевнила Кроуфорда Софія.
— То ми збираємося ігнорувати той факт, що в Майкла є алібі, навіть якщо ця смерть
— Тату. Дозволь…
