—
Монолог Марсело змусив усіх затамувати дух. Кроуфорд обвів нас поглядом — мабуть, шукав бодай крихту підтримки. Я потупив очі. Навіть Софія пильно дивилася собі під ноги. Якщо в нас уже були Чорний Язик і Зелені Черевики, то вона стала Червоними Щоками.
— Ходімо, — сказав Марсело, беручи Одрі за руку, та рушив до готелю.
Але Майкл не зрушив з місця. Вони з Ерін нервово перезирнулися.
Небом нарешті прокотився грім (чесно, я зараз не прикрашаю оповіді).
— Так я й думав, — мовив Кроуфорд. — Скажете їм самі, чи мені це зробити?
— Я нікого не вбивав. — Майкл здійняв руки та ступив кілька кроків у бік Кроуфорда. — Але я готовий співпрацювати, щоб допомогти вам знайти винного, — кажучи це, він дивився на мене.
— Майкле! Припини! Офіцере, він не знає своїх прав!..
— Він не мій адвокат.
— Що ти робиш? — Одрі підійшла до Майкла й поклала руку йому на плече. — Учора вночі ти був у Кумі. Усе гаразд, просто скажи йому це.
— Тут холодно, мамо. Зайди досередини.
— Просто скажи ці слова. Скажи йому. Майкле!
Вона загупала йому в груди вільним від руки Марсело кулаком — так, наче могла вибити зізнання. Тоді, мабуть, від холоду та виснаження, її коліна підігнулися, і мати сповзла в сніг. Майкл спробував спіймати її, але не встиг і зміг лише трохи сповільнити падіння, м’яко посадивши її на землю. Ми з Кроуфордом та Софією кинулися до неї, утім вона замахала руками, не даючи нам підійти. Евонна й Люсі одночасно залементували, звинувачуючи Кроуфорда в тому, що той «тримає літню жінку на морозі».
— Місис Каннінґем, — вигукнув Кроуфорд, перекрикуючи галас. — Майкла звільнили
«Учора? — Нарешті до мене стало доходити. — Але ж це означає…»
Майкл кинув швидкий погляд на Ерін. Обличчя Люсі, здавалося, намагається зіслизнути з її черепа. На мої вії впала перша сніжинка.
— Це ще нічого не доводить. Гаразд. Гаразд, нехай він не був у в’язниці. Нехай, — сопів Марсело, силкуючись поставити Одрі на ноги. Він явно гарячково міркував, намагаючись обрати найкращий підхід. — Але це не значить, що він був тут. Потрібно зайти досередини, люба, ти змокнеш. Майкле, просто скажи нам, де ти був учора вночі, і покінчімо із цим.
— Я краще піду з вами, офіцере.
Кроуфорд надів на Майкла наручники й кивнув йому підбадьорливо. Не знаючи, що саме приховує Майкл, офіцер Остання Надія вочевидь прагнув вибрати найбезпечніший і водночас найменш радикальний варіант. Я помітив, що наручники вільно бовталися на братових руках. Вислизнути з них він навряд чи зміг би, але було помітно, що Кроуфорд намагався не бути жорстоким. Він повернувся до власниці — на цьому етапі я ще не знаю її імені, але це мене мучить, тож зараз називатиму її Джульєтт, бо невдовзі все одно дізнаюся ім’я, — і сказав:
— Треба знайти для нього окреме приміщення, щоб убезпечити гостей.
— Він утече звідусіль. Усі кімнати та шале відчиняються як зовні, так і зсередини. Пожежна безпека, — відповіла Джульєтт (бачте, я ж казав, що так буде зручніше). — Це готель, а не в’язниця.
— А як щодо сушарні? — запитала Люсі. Її обличчя було темнішим за небо, голос — гортанним, а язик — ватяним від гніву.
Я ще не бачив сушарні, але Люсі, схоже, уже знала, що це задушлива тісна кімнатчина, заставлена дерев’яними лавами для черевиків та вішаками для курток, пропахла цвіллю й тим особливим потом, який може виділятися лише з людини у водонепроникному одязі, що не пропускає ані краплі вологи в жоден бік. Це була дріб’язкова помста, але нічого кращого вона поки вигадати не змогла.
Її голос самовдоволено бринів, коли вона додала:
— Я бачила засув на дверях зовні.
— Гм, сушарня не пристосована для того, щоб тримати в ній людей, — сказала Джульєтт.
Кроуфорд звів очі до неба й випростав руку, дивлячись, як на неї падають й одразу тануть поодинокі сніжинки.
— Це лише на кілька годин, — сказав він Майклові вибачливо.
Той кивнув.
Я був певен, що Ерін от-от усе пояснить. Якщо не в’язниця була Майкловим алібі, то це мала бути Ерін. Ми вже й так знали, що вони разом, тож що за ніч у них була? Але вона мовчала. Я помирав від цікавості. Хай що вони робили, це було достатньо таємним, аби бути вартим кількох годин у сушарні та підозри в убивстві.
— Де ви вчилися? — Марсело мав такий вигляд, наче вдарив би Кроуфорда, якби на плечі́ в нього не бовталася Одрі. — Усе це незаконно.
Я вже казав, що поліцейські в схожих на мою книжках поділяються на Єдині Надії та Останні Надії, але існує ще одна класифікація: Відмінники та Бунтівники. І скидалося на те, що Кроуфорд знову мене здивував.
— Я готовий співпрацювати, — повторив Майкл.
— Усе буде гаразд, — сказала Ерін, обіймаючи його.
