Люди — переважно чоловіки, що їх дружини відправили по щось у машині, — бігли до своїх автівок, прориваючись крізь стіну снігу, який щойно вперіщив з неба. Я ледь бачив парковку, але було помітно, як гості цибають, повтягувавши голови в шиї й затуляючи очі передпліччями. Вітер здіймав сніг із землі, від чого людські постаті десь до колін заступала біла мряка, схожа на піняві морські хвилі. Люди змагалися з вітром, тож здавалося, наче вони деруться під горб, а не йдуть рівною поверхнею парковки. Трохи далі, де вже неможливо було розгледіти окремі автівки, сіру крижану мряку пронизували тільки поодинокі помаранчеві спалахи, коли хтось відмикав свою машину. Немов за сигналом, під навісом вишикувалася нова порція відчайдухів, ладних кинутися до автівок. Вони хукали на змерзлі руки, окидаючи поглядом завірюху. Я бачив, як чоловіки перемовляються між собою — мабуть, обговорюють, чи справді те, що лишилося в машині, того варте, і вигадують, як краще змалювати потім своє героїчне пірнання в крижане море, аби цей подвиг був ушанований порцією жіночого тепла.
Я грівся в барі — там також можна було випити кави — із Софією. Ми сиділи на високих стільцях біля вікна фасаду й дивилися, як завірюха набирає обертів. Марсело теж був десь неподалік — канючив у Джульєтт кімнату в готелі. Моя мати була або з ним, або вела власну битву з Кроуфордом. Я досі не надто розумів, чого вимагають від мене як від Майклового адвоката, тож просто запасався кофеїном, перш ніж вирушити в похід до сушарні. Майкл ще не був готовий зі мною зустрітися. Кроуфорд зачинив його й зайняв спостережний пост на стільці в коридорі. Люсі сиділа на самоті біля протилежної стіни. Тримала в руках обідню порцію пива, водячи запітнілим келихом по столу, але жодного разу не піднесла напій до губ. Ерін встигла вийти за мить до завірюхи — сказала, що буде у своєму шале. Евонна доливала собі чаю із заварника й гортала якусь теку з файлами. Мені було цікаво, скільки смертей знадобиться, щоб похитнути її та змусити теж замовити собі пива. Вирішив, що дві-три. Мабуть, у теці з файлами був наш розклад. Я не здивувався б, якби вона роздрукувала прогноз погоди й зараз шукала в ньому помилку. Дам вам дві спроби здогадатися, де був Енді.
Чоловіки під навісом саме помітили, що сльота трохи вщухла, і спробували прорватися.
Я постукав по склу й сказав так, наче це були кінні перегони:
— І вони рушають! Треба-Було-Стартувати-Раніше наразі замикає перегони. Він трохи відстає від Я-Краще-Замерзну-На-Смерть-Аніж-Визнаю-Що-Помиляюся. Я-Тут-Тільки-Через-Застарілі-Шаблони-Взаємин упевнено його випереджає та йде ніздря в ніздрю з Ти-Певна-Що-Не-Можеш-Без-Цього-Жити-Люба.
У дверях, струшуючи кригу з бороди, з’явився Енді. Він зняв пальто, повісив його на гачок біля одвірка, а тоді важко бухнувся на стілець біля Евонни, поклав на стіл невеличку торбинку й сказав:
— Ти певна, що не змогла б прожити один день без цього, люба?
Софія розреготалася трохи заголосно, а тоді, коли Евонна кинула в її бік нищівний погляд, знову повернулася до вікна, удаючи несподіване зачарування завірюхою.
— Що з вами таке, дівчата? — запитав я. Софія точно зрозуміла запитання, але знизала плечима так, наче гадки не має, про що я. — Ну ж бо. Я про Евонну. Я думав, вона загризе тебе сьогодні. Ви взагалі достатньо близькі для того, щоб так сваритися? Не знав.
— А що не так з Евонною? Я не звернула уваги, — спробувала ухилитися Софія, але мене це не переконало. Невдоволення Евонни неможливо було не відчувати на собі. Зовсім як материн погляд: ти завжди знаєш, коли вона дивиться. Але Софія явно не хотіла про це говорити. — Отже, ти тепер адвокат?
— Схоже на те.
— А хіба в тебе немає якихось, не знаю, десяти кроків розслідування злочину? — Просто… — Вона стала виписувати паси руками в повітрі, наче показувала фокус. — Зроби щось таке.
— То правила — не кроки. І вони не мої. Між іншим… — Я нахилився до неї і зашепотів по-змовницьки: — …я взагалі не люблю детективних трилерів.
— То що збираєшся робити?
— Що ж, якщо буду вивчати право, пройду стажування й примудрюся паралельно здобути науковий ступінь, то витягну Майкла із сушарні десь за… вісім років.
— А він узагалі може так робити? Називати тебе своїм адвокатом, я маю на увазі. — Софія відпила добрячий ковток кави. Чашка теленькнула об блюдце, коли вона поставила її на місце. — І чому він вибрав тебе?
— Не знаю, — чесно відповів я на обидва її запитання, але в голові досі лунали Майклові слова: «Я маю тобі дещо сказати. Про те, що я тобі завинив». — Будь-яка людина може захищати себе в суді, чи не так? Можливо, так само вона може попросити будь-кого. Або це взагалі незаконно. Але Кроуфорд теж не грає за правилами. Я навіть не певен, чи він їх знає, тож, може, Майкл просто цим користується. Підігрує йому, щоб отримати те, що хоче. Марсело вважає, що це гарна ідея і мені варто поговорити з Майклом, тож я так і зроблю.
— «Отримати те, що хоче»? Він хоче сидіти в сушарні?
