Усі в моїй родині — вбивці полностью

— Він прокинувся!

Евонна просяяла, відчиняючи двері плечем. У її руках була велика пластикова коробка тьмяно-зеленого кольору, з недбало намазюканим червоною фарбою хрестом. Я був певен, що в ній раніше зберігали риболовні снасті. Я навіть не сердився, що вона обірвала нашу з Марсело розмову: був радий її бачити. Я був дуже, дуже радий її бачити.

— Рука болить, — сказав просто.

— Наступну можна буде аж через… — Евонна поставила скриньку з ліками на журнальний столик, а тоді нахилилася до годинника Марсело. — Думаю, тобі краще не знати.

— Будь ласка.

Евонна відчинила скриньку й заходилася в ній копирсатися. Задоволено клацнула язиком і кинула мені щось. На ліжко впав якийсь зелений пакетик.

— Панадолу поки що вистачить. — Мабуть, у мене був дуже зраджений вираз обличчя, бо вона полагіднішала. — Знаю, що воно болить, Ерне. Але після всього, що сталося, не хочу, щоб у тебе був ще й передоз. Вона й так мусила робити тобі серцево-легеневу. — І Евонна показала великим пальцем на Джульєтт.

Вас це не повинно дивувати: я попередив, що наші губи торкнуться на цій сторінці. Я також казав вам, що через три сторінки хтось помре.

— Вибач, що довелося тебе роздягнути, — сором’язливо сказала Джульєтт. — Гіпотермія пробирається крізь одяг, ти, певно, знаєш. — Вона вимовила це так, наче я міг не знати. (Хоча якби ви бачили чернетку мого рукопису, то зрозуміли б, що насправді я цього не знав: моя редакторка викреслила перший варіант того речення й написала на берегах: «Гіпо = холодно, гіпер = спекотно». Читалося це тим знущальним голосом, з яким народжуються редактори, ще з пелюшок намагаючись виправити тебе й благословити своїм знанням одночасно.) Джульєтт повела далі: — Але я не так уже й багато зробила. Якби ти не обв’язався мотузкою, я не знаю, чи змогла б Ерін…

— Ерін? — Я нарешті зрозумів. Голос по той бік криги. Те відчуття, наче хтось смикнув за пасок, перш ніж вода накрила мене з головою. — Що вона зробила?

— Вона побачила, як ти викинув мотузку з вантажівки. Софія сказала, що Кроуфорд не зміг утримати Ерін. — Евонна говорила про це буденно, тоді як у моїй голові коївся безлад. — Вона врятувала тобі життя.

— Що вона зробила? З нею все гаразд? — Я встав з ліжка. Кров прилила до голови, і я захитався. Чотири руки підтримали мене у вертикальному положенні. Евонна спробувала вкласти мене назад, але я вислизнув від неї й попрямував до дверей. — Де вона?

— Вона вийшла на озеро і… — сказала Евонна.

— Ерін! — Я прочинив двері й випхався в коридор. — Ерін!

А тоді влетів просто в неї.

— Господи, Ерні! — Ерін похитнулася, ледве не випустивши з рук тацю, на якій була бляшанка якогось напою і дві мисочки гострих чипсів. Вона зморщила чоло. — Тобі не можна вставати. — Відтак визирнула з-понад мого плеча й сказала кудись мені за спину: — Йому не можна вставати.

Я не пригадую, чи заточився, чи просто кинувся на неї, хоча зазвичай не падаю в обійми людям, та хай там як, але я зненацька зрозумів, що обіймаю Ерін так міцно, як тільки дозволяють мені обм’яклі від оксикодону кінцівки. Ерін обійняла мене у відповідь, і так ми стояли якусь мить, наче ніколи й не приїжджали на цю гору. Наче ніколи не змінювалися. Наче мені ніколи не доведеться писати розділ про неї.

— Сто років не приймав крижаних ванн, — прошепотів їй на вухо.

Ерін стиснула мої плечі. Її сміх був більше схожий на гикавку, після чого вона схлипнула, а потім ми вже обоє здригалися в обіймах одне одного. Я відчув у себе на шиї її сльози.

Мабуть, варто розповісти про все зараз. Лист із клініки репродуктивного здоров’я, який я розпечатав за сніданком, мав бути гарною новиною. Крихітні клітини в моїй спермі були моторні, мов олімпійська команда плавців. Усі ті крижані ванни, вільні труси, відмова від алкоголю й кілограми устриць, усі ті дикі експерименти, які мали вплинути на моє репродуктивне здоров’я, не були марними. То що відбувається? Я не міг зрозуміти, поки не зателефонував у клініку. Мені сказали, що моя дружина була щаслива почути гарні новини. Вони сповістили її, бо я не відповідав на дзвінки. Я сказав їм, що не пропустив жодного дзвінка, а коли вони перевірили, виявилося, що весь цей час у них був номер Ерін замість мого. Вона сказала, що я захочу отримати результати в паперовому вигляді, поштою. І адреса в них була правильна, тож вони не могли зрозуміти, чому я весь час пишу їм електронні листи з проханням надіслати ті самі результати. Посеред тієї розмови я згадав, як Ерін завжди прокидалася першою, щоб вийти до поштової скриньки раніше за мене. Це вона сказала мені, що перший лист загубився на пошті. Що другий розмок під дощем.

Усе це гуркотіло в голові, наче ураган, коли я читав листа того ранку. Мені дуже пощастило один раз дістатися до скриньки раніше за Ерін. Може, вона так довго це робила, що стала недбалою. Поки читав, у думки закралася темна тінь недовіри, і я вирішив перевірити контейнери для сміття на подвір’ї. Повернувся звідти з вимащеною тушкованими овочами тижневої давності рукою, у якій стискав алюмінієвий блістер. Ви знаєте такі, на них ще пишуть дні тижня.