Це місце здавалося цілковитою протилежністю «Скай лодж» — створене для екстриму, а не відпочинку. Гроші, заощаджені на проживанні, гості, очевидно, витрачали на підйомник й оренду спорядження. У комплект напевно входили загальні душові та грибок, і я був певен, що власник комплексу прибрав би звідти й ліжка, якби відпочивальникам не треба було подіти себе кудись між третьою ночі, коли зачиняли бар, і шостою ранку, коли починав працювати підйомник.
Ґевін зупинився біля величезної мапи, укритої крижаною кіркою. Попри це я міг роздивитися різноколірні лінії, якими було помережане схематичне зображення схилу. Права половина мапи обросла таким товстим шаром криги, що стала нечитабельною, і видно було лише червоні вогники, якими, певно, були позначені підйомники. Наразі жоден не працював.
— Вибачте, хлопці й дівчата. — Ґевін повернувся до нас, спершись ліктем на спинку свого сидіння, як водій автобуса. — Я можу відвезти вас назад, але чому б вам не випити чогось гарячого? Нам із Джул треба дещо обговорити.
Він відчинив дверцята зі свого боку.
— Серйозно, Ґеве? — Джульєтт не зрушила з місця.
— Якщо вона дійшла аж сюди, то буде всередині, — сказав Ґевін. — Твій друг може перевірити перелік гостей, хоча я більш ніж упевнений, що всі на місцях.
— Думаю, варто так і вчинити, — міркував я вголос. — Раптом упаде в око ім’я, яке ви могли пропустити.
— Я візьму каву. Ірландську, якщо є. І зарядку для телефона. — Енді віддер себе від сталевої лавки, зігнувшись у три погибелі під низеньким дахом і потираючи руками сідниці. — Треба розім’ятися, бо знову геморой вилізе. — Я помітив, як роздратовано насупилась Джульєтт. — Що таке? Вона справді могла дійти сюди.
Енді прочинив задні дверцята й зіскочив зі снігохода, хрупнувши снігом. Я вийшов за ним, вирішивши, що він має рацію: хоча Люсі навряд чи пішла б аж сюди, поставити кілька запитань не завадить. Хтось може знати щось про Зелені Черевики, не кажучи вже про те, що Марсело навіщось приїжджав сюди тієї ночі, коли все почалося. Зрозумівши, що не має вибору, Джульєтт також зіскочила зі снігохода й попрямувала за Ґевіном у найбільший з бараків, який був схожий на ангар для літаків.
Із цього боку хребта так само лютувала хуртовина. Я чув, як скриплять під натиском вітру дроти підйомника. Уздовж під’їзної дороги вишикувалися автівки, під снігом більше схожі на білі термітники. У снігу безладно валялися лижі та сноуборди — мабуть, їх повстромляли туди охайно, але завірюха все порозкидала, тож тепер вони або лежали, або стирчали з кучугур під кутом, мов криві зуби. На деяких лижних палицях були насунуті задубілі рукавиці — гості явно поспіхом позабігали в укриття, сподіваючись невдовзі повернутися на схил. Я чомусь подумав про Чорнобиль — тільки замість радіації тут могла бути лавина.
— До всирачки моторошне місце, — пробурмотів мені на вухо Енді, поки ми прямували за Ґевіном до будівлі, єдиною ознакою життя в якій було миготливе помаранчеве світло в одному з вікон. У мене так замерзли щоки, що гарячий подих Енді їх обпікав. — Наче корабель-привид. Тут узагалі хтось є?
Коли підійшли до будівлі ближче, з її нутра долинуло ледь чутне підвивання, мовби від сирени повітряної тривоги чи пожежної сигналізації. У цей звук впліталося глухе, далеке гупання, від якого земля легенько вібрувала під ногами. У животі в мене щось тривожно стиснулося. Я гарячково оцінював ситуацію. Ґевіна не надто цікавила Люсі — він хотів привезти сюди нас чи принаймні Джульєтт. Попри те що Люсі зникла й ми всі хвилювалися, вона
З другого боку, хоч я й підозрював Ґевіна, дуже нечесно вводити в сюжет убивцю посеред книжки. Нокс четвертував би мене за таке, адже це його перше правило. І, якщо вже на те пішло, великий палець вашої правої руки має підказати, що це ще не кінець.
Утім, у цьому комплексі мали бути сотні гостей: це був розпал сезону, і курорт створено для суворих екстремалів, котрих не злякати якимось там вітерцем зі снігом. То де ж вони?
Ґевін відповів на моє запитання, прочинивши двері.
Свист хуртовини надворі здавався шепотом порівняно з ревом, який привітав нас на порозі будівлі. Електронна музика вищала, кольорове світло випалювало очі, а баси ритмічно гуркотіли, колихаючи стіни. Світломузика вихоплювала з темряви тіла, що безладно звивалися, світячи неоновими паличками на шиях і зап’ястках. На підвищеній платформі, увінчаній зеленими лазерами, махав рукою якийсь чолов’яга. Стільці й столи порозсували попід стіни, звільнивши посеред їдальні щось на кшталт танцювального майданчика. Ми натрапили на справжнісіньку рейв-вечірку.
