Ґейв посунув крізь натовп. Ми щосили намагалися не відставати. Тут було спекотно — так тепло мені не було вже кілька днів. Повітря було густе від поту. Люди облизували одне одному обличчя. Енді у захваті роззявив рота, замріяно спостерігаючи за напівоголеними тілами. На відпочивальниках були білизна й лижні окуляри, пляжні шорти й зимові жилетки, плащі з рушників, захисні шоломи, рукавиці й закручені на головах футболки. Одна жінка танцювала в купальнику з гавайським леї на шиї, балаклаві та велетенському різноколірному сомбреро. Моя кухонна рукавиця у квіточку вписувалася сюди бездоганно.
Мене мало не обезголовила шеренга чоловіків з голими торсами, які синхронно пили з лижі, що в неї вкрутили шість склянок для шотів. Найбільше людей було біля бару, ціни над яким були закреслені й нашвидкуруч переписані, роздуті в кілька разів. На барній стійці стояла табличка з написом чорним маркером: «ЛИШЕ ГОТІВКА». Ґевін відчинив двері в глибині зали й притримав їх, пропускаючи нас у коридор. Мені довелося силоміць витягувати Енді.
— Господи, Ґеве! — Джульєтт з полегшенням сперлася на стіну. Підлога під нашими ногами досі здригалася від басів, та принаймні тут було свіже повітря. — Там усі подуріли.
— Нічого собі! — В очах Енді спалахнула напівзгасла молодість. — Ми вибрали не той курорт!
Я дуже хотів би подивитися на реакцію Евонни, але, на жаль, її з нами не було.
— Почалося все досить невинно. Один хлопець сказав, що привіз із собою діджейську установку, і попросив дозволу пограти в їдальні — у нас і раніше виступали різні гурти та всілякі бенди, тож я дозволив. Подумав, що людям не завадить повеселитися, поки надворі так мете. Але завірюха лише посилювалася, і вечірка теж набирала обертів. Тож так, трохи бедлам. — Ґевін знизав плечима. — Але всім весело. Хай собі буде.
— У «Скай лодж» ніхто не може доїхати, — застерегла його Джульєтт. — А що, як тут щось станеться? Допомоги тепер чекати марно.
— У тебе двоє мертвих й одна зникла безвісти, і це без жодної вечірки, — відрізав Ґевін, ведучи нас далі коридором. — Слухай, я не можу нічого вдіяти. Вони вже розбушувалися. Якщо вимкну електрику, вони співатимуть. Якщо зачиню бар, вони виламуватимуть холодильники. Коли розпогодиться й можна буде вийти надвір, вони розпорошаться самі по собі. Я почекаю, поки вони втомляться. — Ґевін реготнув. — От дідько, мені шкода лише ту стареньку пару. Вони вже жалкують, що не поїхали до тебе.
— Зате ти добряче заробляєш на барі, як я бачу.
— А що, мені теж треба їсти, — посміхнувся він.
Ми петляли нетрями готелю. Зсередини, як і зовні, він був цілковитою протилежністю «Скай лодж»: більше походив на студентський гуртожиток, з розкиданими по коридорах спільними кухнями замість бібліотек і кімнатками з пласкими телевізорами замість камінів. Усе, що можна було зробити з неіржавкої сталі, було зроблене з неї. Кабінет Ґевіна також був на вигляд простий: стіл для більярду з розірваною в одному місці оббивкою та кільцями від пляшок на дубовій рамі, письмовий стіл зі значно дорожчим, ніж у Джульєтт, комп’ютером з двома екранами, а також настінний стенд з мапою місцевості формату А3 (я помітив на ній і «Скай лодж»), а також супутниковими знімками й погодними роздруківками. Ґевін підійшов до якоїсь чорної коробки в кутку — спершу я подумав, що це сейф, та виявилось, що це невеличкий холодильник. Він видобув звідти кілька пляшок пива «Корона», затиснувши їх між пальцями, і простягнув нам, нагадуючи при цьому Едварда Руки-ножиці. Енді пригостився одразу, а я заперечно похитав головою.
— Ми квапимось, Ґевіне.
Джульєтт теж відмахнулася. Енді незграбно завмер, тримаючи пляшку в руках і відчуваючи, що відкоркувати її буде зрадою.
Ґевін переможено здійняв руки.
— Гаразд, гаразд, знаю.
Він постукав по клавіатурі, і монітор засвітився під товстим шаром пилу. Ґевін ще трохи поклацав і підкликав нас із Енді. На екрані висвітилася табличка в «екселі». Я одразу подумав про ту, яку Евонна розіслала нам, запрошуючи сюди, але списав таку тривожність на наслідки свого ПТСР (посттравматичного стресового розладу).
— Це перелік гостей, — сказав Ґевін. — І тут є інтернет. П’ять хвилин? — Останні слова були адресовані Джульєтт: він хотів поговорити з нею. Ґевін віддав нам з Енді свій комп’ютер, як дітям віддають ігрову приставку, щоб вони не заважали розмовляти. — Обіцяю, ти не пошкодуєш.
— Я вже казала тобі. Річ не в грошах. — Джульєтт попрямувала до дверей і прочинила їх. — Поговорімо там.
Ґевін щасливо вишкірився. Енді здався й винувато сьорбнув пива.
Я повернувся до екрана. На відміну від решти комплексу, гостьову книгу вели дуже охайно. У файлі було дві вкладки: «Гості» й «Кімнати». Мені хотілося ретельно все вивчити, але можливість зайти в інтернет вабила значно більше, тож я відкрив браузер.
Якби Рональд Нокс народився на сотню років пізніше, я певен, що його одинадцята заповідь забороняла б користування гуглом. Що я можу сказати? Він давно помер, а я відчайдушно намагався не приєднатися до нього. Що більше інформації в мене буде, то краще.
