Отож нового походу проти індіанців не передбачалося, і войовничим молодикам з форту Індж довелось тим часом задовольнитися буденним життям. А втім, хоч як далеко було звідти до осередків цивілізації, останнім часом і в їхній околиці сталося кілька подій, вартих уваги й розмови. То був і недавній ще приїзд на Леону красуні, якої доти не бачили в цих місцях; і таємниче зникнення її брата, нібито кимось убитого, і ще таємничіша поява вершника без голови; і ще одна історія про білих, що вдавали з себе індіанців; і останнє- хоча й далеко не останньої ваги - звістка про те, що гаданого вбивцю схоплено й замкнено на гауптвахті їхнього ж таки гарнізону в буйному й безтямному стані.
Розчаровані учасники марного походу почули й інші новини, доволі цікаві, щоб не дати їм нарікати на нудне життя у форті Індж. Часто згадувалось ім'я красуні Ісідори Коварубіо де Лос-Льянос; казали, нібито й вона причетна до таємничої історії, що хвилювала всіх.
З особливою цікавістю й дуже докладно обговорювали в селищі дивовижні події, що сталися на березі Аламо: арешт хворого мустангера просто на ліжку в його хакале, рішення повісити його, втручання Луїзи Пойндекстер, відстрочення суду завдяки сміливому заступництву Зеба Стампа. Кожна з цих подій давала багату поживу для пересудів і всіляких припущень, але ніщо не збуджувало таких гострих суперечок, як питання про те, чи винен мустангер у смерті Генрі Пойндекстера.
- Убивство,- сказав поміркований капітан Слоумен,- це злочин, на який Моріс-мустангер, по-моєму, просто не здатний. Мені здається, я знаю його досить добре, щоб твердити це з певністю.
- Але ж погодьтеся,- заперечив йому Кросмен,- що все свідчить проти нього. Докази, я б сказав, майже неспростовні.
Кросмен ніколи не почував приязні до молодого ірландця. Він забрав собі в голову, ніби одного разу інтендантова небога, визнана красуня форту, надто прихильно поглянула на того безрідного шукача пригод.
- Я аж ніяк не вважаю їх неспростовними,- відказав Слоумен.
- Немає сумніву, що молодий Пойндекстер мертвий і що його вбито. Так вважають усі. То хто ж би ще міг убити хлопця? Його двоюрідний брат присягається, що чув сварку між ним і Джеральдом.
- Той двоюрідний брат присягнеться в чому завгодно, коли це буде йому на руку,- втрутився до розмови драгун Генкок.- До того ж він сам мав сутичку з му-стангером, і його свідченням навряд чи можна довіряти, хіба не так?
- Справді, між ними була сварка,- заперечив піхотний капітан,- але що з того? Це ще зовсім не означає, що тут ідеться про вбивство.
- Тобто ви хочете сказати, що мустангер міг убити
Пойндекстера в чесному поєдинку?
- Щось таке цілком можливе й навіть імовірне.
Я дуже схильний так вважати.
- Але чого вони не поділили? - спитав Генкок.
Я чув, що молодий Пойндекстер був у добрих стосунках з мустангером, хоч той і зітнувся з Колхауном. Через що ж вони могли посваритися?
- Дивне запитання, як на вас, лейтенанте Генкоку! - з притиском відказав Слоумен.- Неначе чоловіки сваряться через щось інше, окрім...
- Окрім жінки! - із сміхом підхопив драгун.- Але через яку жінку, хотів би я знати? Не може ж бути, щоб через сестру Пойндекстера!
- Хто знає,- мовив Слоумен, знизуючи плечима.
- Дурниці! - вигукнув Кросмен.- Щоб ловець коней наважився мріяти про міс Пойндекстер! Неймовірно!
- Який ви затятий аристократ, Кросмене! Чи ви не знаєте, що кохання демократичне самою своєю природою і сміється з ваших умоглядних вигадок про станові відмінності. А втім, я й не кажу, що тут ми маємо саме це. Міс Пойндекстер - не одна жінка, що могла спричинитися до їхньої сварки. В околиці є й інші дами, цілком гідні того, не кажучи вже про красунь нашого форту. То чом би...
- Капітане Слоумене! - роздратовано перебив його Кросмен.- Мушу сказати, що вам, людині розумній і поміркованій, просто не личать такі легковажні балачки. Дами нашого гарнізону не подякували б вам за ці неподобні вислови.
- Які це неподобні вислови, сер?
- Невже ви гадаєте, що хоч одна з них опустилася б до розмови з суб'єктом, якого ви назвали?
- З котрим? Я назвав двох.
- Ви добре мене розумієте, Слоумене, як і я вас. Наші дами, безперечно, будуть дуже потішені тим, що їхні імена пов'язують з ім'ям безрідного пройдисвіта і конокрада, якого запідозрено в убивстві!
- Нехай Моріса-мустангера й підозрюють в убивстві, але він не пройдисвіт і не конокрад. Що ж до того, чи захотіли б наші дами розмовляти з ним, то тут ви помиляєтесь, містере Кросмене, як і багато в чому іншому. Я знаю молодого ірландця краще, ніж ви, і можу твердити, що своєю вихованістю він не поступиться перед жодним із нас. І нашим прекрасним дамам нема чого боятися знайомства з ним, і коли вже ви про це заговорили, то дозволю собі зауважити, що вони - принаймні декотрі з них - навряд чи й побоялися б цього. Просто їм ніколи не траплялося такої нагоди. Як я не раз спостерігав, Моріс Джеральд завжди поводився, як справжній джентльмен, і в присутності дам тримався напрочуд скромно, знаючи своє місце. Та й не думаю, що його цікавить хоч одна з них.
