Найдужче тривожить Луїзу доля Моріса Джеральда. Горе, якого завдала їй смерть брата, дуже гірке на початку, тепер потроху вщухає. Що ж до людських пересудів, то вони мало непокоять її.
Та отой найтяжчий її біль - страх за коханого - щодень дужче крав Луїзине серце.
Вона знає, що Моріса Джеральда замкнено на гауптвахті - за міцними стінами військової в'язниці. Але не це причина її тривоги. Навпаки, вона боїться, що ті стіни можуть виявитись не досить надійними.
І вона таки має підстави тривожитись. Із селища до неї доходять лиховісні чутки. Там точаться розмови про новий суд Лінча, який правитиме вже не Сеіщ Менлі зі своїми «регуляторами», а ватага справжніх горлорізів, що їх завжди можна назбирати в околицях будь-якого прикордонного селища, а надто Поблизу військового форту.
Декого в селищі ці розмови чимало дивують. Розважливі люди не бачать причини, чому в'язень знову має стати не перед законним судом, а перед судом Лінча. Факти, що випливли на світ останніми днями, не дають до цього підстав. У кожному разі, вони ніякою мірою не підкріплюють звинувачення.
Якщо ті четверо вершників, яких бачили в прерії, були не індіанці,- що неспростовно доводять знайдені в дуплі речі,- то це аж ніяк не означав, що вони непричетні до смерті Генрі Пойндекстера. До того ж, не виявлено ніякого зв'язку між ними й мустангером
Звідки ж ця нова хвиля ненависті до в'язня? U усьому цьому є щось дивне, чого ніхто не може збагнути.
Лише декілька людей знають чи підозрюють приховану причину. їх зовсім мало - власне, всього троє.
Двоє з них - Зеб Стамп і Луїза Пойндекстер, третій - Кассій Колхаун.
Старий мисливець з властивою йому спостережливістю помітив, що Мігель Діас та його приятелі-мексиканці, злигавшись із десятком таких самих, як і вони, негідників з місцевої «білої потолочі», підозріло заворушились і весь час никають по селищу. Придивившись пильніше, він простежив, звідки все воно йде, і з'ясувалося, що їх настановляє колишній капітан волонтерів Кассій Колхаун.
Зеб розповів про своє відкриття молодій креолці, і вона одразу зрозуміла, в чому річ. Оце ж бо й не дав їй тепер ні хвилини спокою. З тривогою чекає вона нових звісток із селища, сторожко видивляєтеся на дорогу, що веде з форту до Каса-дель-Корво, так наче хтось має принести їй звідти чи то смертний вирок чи надію на життя.
Сама вона показатися біля в'язниці не наважується На дверях там стоїть варта, а навколо юрмляться Цікаві нероби, що в усіх країнах знаходять якусь хворобливу втіху в тому, щоб якнайближче доступитися до небезпечних злочинців. А тут їхня цікавість підігрівається й ще однією незвичайною обставиною: злочинець не при своєму розумі чи принаймні на якийсь час утратив глузд. Отож двері гауптвахти о будь-якій годині дня обложені юрбою, що, не зважаючи на застереження вартових, жадібно прислухається до безтямної маячні в'язня. Така жінка, як Луїза Пойндекстер, не змогла б пройти крізь ту юрбу, не наразившись на десятки цікавих поглядів, і з'явитися там було б надто ризиковано для її репутації.
Якби молода креолка була сама собі господиня, це, може, й не спинило б її. Але за нею пильно стежить, батько, що вже й так дещо підозрює; та й ще один родич не менш ревно оберігає її честь в очах світу. Тож їй ніяк не можна припуститися такого необачного вчинку.
Єдине, що їй лишається,- це сидіти вдома, і вона то зачиняється у своїй самотній кімнаті й шукає розради в спогадах про палкі слова, що їх почула в хатині на березі Аламо, то піднімається на асотею і знов переживає в уяві солодкі хвилини під тінястими акаціями, де вона віддала своє горде серце коханому,- але її спогади затьмарює одна невідчепна думка: той, що скорив її серце, тепер принижений, вкритий ганьбою, його замкнено у в'язниці, і, можливо, він вийде звідти тільки на страту!
І яка ж то була радість, коли вранці четвертого дня в Каса-дель-Корво з'явився Зеб Стамп і приніс звістку про те, що військовий загін повернувся до форту! Ці кілька слів означали дуже багато. Минула небезпека, якої вони так боялися останніми днями: що в'язня виборють з-під варти - але не на те, щоб урятувати, а щоб заподіяти йому смерть.
- Тепер вам нема чого потерпати, міс Луїзо,- сказав Зеб з певністю, якої в попередні кілька днів йому помітно бракувало.- Такого вже не станеться. Я сам про це подбав.
- Ви, Зебе? Яким чином?
- Ну, передовсім, як тільки вернувся майор, я стрівся з ним і побалакав по щирості. Розказав йому всю цю історію, так як я її розумію. На щастя, він не має зла проти нашого хлопчини, а здається мені, навпаки, скоріше прихильний до нього. Розказав я й про витівки всієї тієї наволочі - американців, мексиканців і кого там ще. І про отого - як його - Діаса не забув, бо то чи не найбільший серед них мерзотник. І тоді майор наказав поставити біля в'язниці подвійну варту і щоб так і надалі було.
- Я така рада! То ви гадаєте, що їх уже можна не боятися?
