- Бачте, оті карти, а ще й кілька їхніх слів, які мені сяк-так спромігся переказати Фелім, навели мене на думку, що то мексиканці. А допевнившись цього, я вже міг прикинути, звідки вони взялися. Тутешніх мексиканців я знаю, отож мені неважко було здогадатися з Фелімових слів, що то за четвірка. Не обдурили мене й їхні індіанські лахи. Після того я вже міг піти й показати на кожного пальцем. А вже на одного, то запевне. На котрому я поставив свій знак.
- Поставили знак? Як це розуміти, Зебе?
- Пам'ятаєте, я стрельнув звідти, від хатини?
- Ну звісно. Але індіанців я не бачила, бо стояла під деревами. Бачила тільки,, що ви в когось вистрілили.
- То щоб ви знали, міс Луїзо, коли Зеб Стамп у когось стріляє, його куля рідко не лишає сліду. Я був певен, що влучив у того поганця. Хоча й стріляв здаля, і куля вже не мала такої сили, одначе я знав, що вона зачепила його. Добре бачив, як він сіпнувся, отож і подумав собі: «Коли в тій шкурі немає дірки, я ладен помінятися з ним своєю!» Ну, а як вернулися наші хлопці й розказали, що то були ніякі не індіанці, а білі, я вже знав достеменно, хто вони є, і міг би тут-таки й злапати їх, але не зробив цього. - Але чому, містере Стампе? Ви ж не хотіли дати їм утекти? А може, саме ці люди винні в смерті мого бідолашного брата...
- От якраз через те я й дав їм до пори погуляти на волі. Та була й ще одна причина. Я не хотів забиватись далеко від форту, бо побоювався, щоб там не сталося без мене чогось лихого. Ви розумієте? А ще я не вивів їх тоді ж таки на чисту воду, бо треба було діяти напевне.
- Так ви й зробили?
- Аякже, тільки так. Я бачив, що на дощ не збирається, і не дуже квапився з тим, що надумав. Отож і чекав, поки вернуться солдати і я зможу спокійно залишити нашого хлопчину у в'язниці. А вже тоді сів на свою стару худобину й подався туди, де знайшли індіанське причандалля. Хто там був, розказали мені, де те місце, і я його легко знайшов. Вони мали за провідника отого зеленого Спенглера, і я був певен, що він не помітив доброї половини слідів, а я там щось таки винишпорю. Та й не помилився. Перший-ліпший дурень, що колись був у прерії, знайшов би поворотний слід тих фальшивих команчів. Будь-який крамар зміг би простежити той слід через усю рівнину, а от ні містер Спенглер, ні хто інший цього не зробили. Ну, а мені все те було заіграшки, хоч вони там добряче натоптали. Я пройшов слідами кожного з тих чотирьох коней до самої стайні.
- ї що ж потім?
- Потім побалакав з майором, і не минуло й півгодини, як усіх чотирьох красенів замкнули у в'язниці. Першого взяли верховоду, бо він міг зачути, чим пахне, й накивати п'ятами. Я таки недаремно сказав, що на містері Діасі лишився мій знак. Куля влучила йому в праву руку, оце ж того він і впустив ласо.
- То це був він...- несамохіть мовила Луїза, думаючи про щось своє.- Дуже дивно,- тихо провадила вона далі, ніби говорячи сама до себе.- Виходить, це його я бачила тоді на галявині серед чагарів. Авжеж, так воно й є. А ота жінка... та мексиканка Ісідора?.. О, за всім цим ховається якась таємниця... якийсь лихий задум. Хто б міг його розгадати?.. Скажіть мені, любий Зебе,- нерішуче звернулася вона до старого мисливця.- Ота жінка... мексиканська сеньйорита, що там була... Ви не знаєте, вона часто приїздила до нього?
- До нього? До кого, міс Луїзо?
- Ну... до містера Джеральда.
- Може, й часто, а може, й ні, я того не знаю. Я ж і сам лише зрідка там бував. Полюю я звичайно не в тих місцях, а туди забреду хіба що вряди-годи, для переміни. Там коло річки завжди можна підстрелити оленя чи дикого індика... Одначе коли вже ви мене спитали, то скажу: мені здається, що та сеньйорита ніколи раніш там не була. Принаймні я про це не чув. А якби була, то Фелім напевне вже прохопився б про це. Є й інша причина, чому я так вважаю. Я чув лише про одну особу жіночого роду, що приїздила до тієї хатини.
- Хто вона? - швидко спитала креолка й ту ж мить пошкодувала про це. Вона тільки тепер помітила промовистий погляд, що супроводив Зебові останні слова, і ледь помітно почервоніла.- А втім, байдуже,- сказала, не чекаючи відповіді, й поквапилась перевести розмову на інше.- То ви думаєте, Зебе, що ці люди... ці мексиканці можуть бути причетні до трагедії, яка нас спіткала?
- Як сказати вам правду, міс Луїзо, то я й сам не знаю, що думати. Такого загадкового випадку в цій прерії ще ніколи не траплялося. Часом мені здається, що це вчинили оті мексиканці, а часом починаю думати, що до цього чорного діла доклав рук хтось зовсім інший. Тільки не хочу казати хто.
- Ні, це не він, Зебе, не він!
- Та ні, не мустангер. Ну звісно, що не він. Які б там не були проти нього докази, я й крихти сумніву не маю, що він не винен.
- Ах, от тільки чим він зможе це довести? Всі докази свідчать проти нього. І нема кому й слова сказати на його захист!
