Вона не здригнулася. Навіть не дала взнаки, що здивована. Те, що було вже сказано, підготувало її й до цього*. Отож вона тільки мовила з викликом:
- Ну?
- Ну? - луною повторив Колхаун.- Сподіваюсь, тепер ти розумієш мене?
- Не більше, ніж досі.
- Хочеш, щоб я пояснив докладніше,?
- Як вам буде завгодно, сер.
- Тоді поясню. Слухай, Лу, є лиш один спосіб урятувати твого батька від злиднів, а тебе від ганьби. Ти розумієш, про що я кажу?
- Так, це я розумію.
- І тепер ти мені не відмовиш?
- Тепер - ще певніше, ніж будь-коли!
- Гаразд, коли так! Отже, завтра,- і клянуся Богом, це не пусті слова! - завтра ти станеш перед судом як свідок.
- Підлий шпигун! Куди завгодно, аби не бачити тебе! Геть з моїх очей! Зараз же геть, бо гукну батька!
- Не завдавай собі зайвого клопоту. Я не обтяжуватиму тебе далі своїм товариством, коли воно тобі таке осоружне. Тільки раджу подумати як слід. Може, завтра, ще до початку суду, ти визнаєш за краще змінити своє рішення. А як зміниш, то не забудь сповістити про це мене, щоб я встиг спинити виклик. На добраніч, Лу! Я засну з думкою про тебе.
З цими глузливими словами, майже однаково гіркими й для нього, й для співрозмовниці, Колхаун швидко вийшов з кімнати, і вигляд у нього був не так переможний, як провинний.
Луїза дослухалася, аж поки його хода завмерла в кінці довгого коридора. А тоді, ніби нараз утративши гордий і гнівний дух, що підтримував її досі, безпорадно опустилася в крісло. Притиснувши руки до грудей, вона силкувалася вгамувати лункі удари серця, що його дужче, ніж будь-коли раніше, краяв страх.
Настає ранок нового дня. Рожева вранішня зоря, здіймаючись із морських хвиль, посилає свою лагідну усмішку преріям Техасу. її рожеве проміння пестливо торкається білих піщаних дюн на березі Мексиканської затоки і майже в ту ж мить осяває прапор прикордонного форту Індж, що лежить за триста миль на захід від узбережжя біля Матагорди й відрогів Гуадалупських гір.
І тільки-но перші промені сонця падають на прапор, як легкий ранковий вітрець одразу ж підхоплює і розгортає його широке червоно-біло-синє полотнище.
Мабуть, ніколи ще той смугасто-зоряний прапор не майорів над такою дивовижною виставою, як та, що має відбутися сьогодні. Можна навіть сказати, що й цієї світанкової години дія вже почалася.
Разом з першими проблисками ранку можна побачити вершників, що простують до форту з усіх чотирьох сторін, позначених на компасі. Вони їдуть по двоє, троє або й по п'ятеро-шестеро, а діставшись до місця, злазять з коней і припинають їх до частоколу чи пускають на довгій мотузці пастися край відкритої прерії.
Потім вони збираються купками на плаці й стоять, гомонячи між собою, або ж ідуть до селища; і всі рано чи пізно по черзі завертають до готелю засвідчити своє шанування господареві, що чекає їх за прилавком свого бару.
Люди, що зібралися тут, дуже різні на вигляд і з походження: серед них можна побачити представників майже всіх країн Європи. Та більшість із них - дужі здоровані, нащадки тих перших поселенців, що в кривавих сутичках зігнали індіанців з їхніх одвічних земель, поставили на місці вігвамів [75] рублені хатини, а потім до кінця свого життя валили ліс по берегах Міссісіпі. Дехто з цього нового покоління вирощує кукурудзу, декому більше до душі бавовна, а є чимало й таких, що перебралися до Техасу з південніших місць із наміром забагатіти на розведенні й переробці цукрової тростини й тютюну.
Найбільше тут плантаторів за покликанням і вподобаннями, проте є скотарі, і торговці худобою та кіньми, і мисливці, і крамарі, і гендлярі всілякої іншої масті, серед них не один торговець невільниками. Трапляються також адвокати, землеміри, перекупники землі й просто спекулянти без певного фаху - пройдисвіти, ладні погріти руки на чому завгодно, хай то буде таврування худоби, чи похід проти команчів, чи грабіжницький наскок по той бік Ріо-Гранде.
Одягнені вони теж по-різному. їхнє вбрання нам уже знайоме - це ж бо ті самі люди, що їх ми бачили кілька днів тому на подвір'ї Каса-дель-Корво, тільки сьогодні їх куди більше. Різниться сьогоднішнє зібрання від того загону шукачів і ще однією прикметою: тут чимало жінок - дружин, сестер і дочок, що приїхали разом з чоловіками. Декотрі з них верхи на конях; вони лишилися в сідлах, прикривши свої ніжні личка від сонця трохи спущеними крисами м'яких бавовняних капелюшків. Інші глядачки влаштувалися зручніше: вони сидять під полотняним накриттям фургонів або ще в елегантнішому захистку «каріол» і критих візків.
Усі чекають початку вистави. Це - суд, про який так багато говорили по всій околиці.
Мабуть, зайве пояснювати, що судити мають Моріса Джеральда, або ж, як усі його називають, Моріса-мустангера. Так само зайве додавати, що його звинувачують в убивстві Генрі Пойндекстера.
