Та не сам цей тяжкий злочин принадив сьогодні стільки глядачів і не інтерес до підсудного чи його жертви, яких тут мало хто знає. Цей самий суд - верховний суд округи Ювалде - засідав у форті й раніше і судив різних злочинців: злодіїв, шахраїв і навіть убивць,- але жодного разу не збиралося подивитися на це більш як кілька десятків чоловік, та й ті часто розходилися ще до оголошення вироку.
Ні, не заради самого суду з'їхалося сьогодні до форту стільки поселенців - їхню цікавість розпалила ціла низка загадкових і драматичних обставин, що їх наздогад пов'язували з цим злочином і так жваво обговорювали останнім часом в окрузі.
Немає потреби називати ці обставини - вони нам уже відомі.
Отож усі ці люди приїхали до форту Індж, сподіваючись, що суд кине світло і на ту дивну таємницю, якої досі ще ніхто не зміг розгадати.
Звичайно, є серед них і такі, хто щиро вболіває за долю підсудного. Є й інші, кого привело сюди тяжке горе: це родичі та друзі юнака, якого вважають Убитим,- не слід забувати, що й саме вбивство ще не є доведеним фактом.
Та щодо цього майже ніхто не має сумнівів. Кілька обставин, незалежних одна від одної, зіставлені, підтверджують загальний здогад, і всі вважають, що Генрі Пойндекстер став жертвою кривавого злочину,- вважають із такою певністю, неначе бачили все те на власні очі.
І тепер вони чекають тільки, щоб почути подробиці и дістати відповіді на всі «як», «коли» і «чому».
Десята година ранку. Суд уже зібрався.
В натовпі не помітно особливих змін - тут усі, хто був і раніше, і тільки подекуди до одноманітнішого кольором цивільного вбрання долучилися яскраві військові мундири. Солдатів форту відпустили після ранкового огляду, і, маючи попереду вільний день, вони приєдналися до натовпу глядачів. Так вони й стоять усі поряд - солдати й місцевий люд; драгуни, стрільці, піхотинці, артилеристи змішалися з плантаторами, мисливцями, торговцями кіньми й відчайдушними шукачами пригод. Щойно вони почули, як судовий оповісник оголосив початок засідання, і тепер сповнені рішучості стояти тут, аж поки суддя промовить останню урочисту фразу: «Хай зглянеться Господь на вашу душу!»
Навряд чи є тут хоч один, хто не сподівається сьогодні ж таки, ще до вечора, почути ті моторошні заключні слова, якими проводжають людину на смерть.
Таких, що справді хочуть цього, зовсім небагато. Але переважна більшість певна, що суд закінчиться смертним вироком і ще до заходу сонця душа Моріса Джеральда полине до Бога.
Суд зібрався...
Певно, ви уявляєте собі велику залу з підвищенням в одному кінці та обведеним бар'єром місцем, де стоїть великий стіл, а скраю - коробчаста вигородка, що скидається на лекторську чи церковну кафедру. Ви бачите перед собою суддів у горностаєвих мантіях, адвокатів у сивих перуках та чорних шатах і їхніх помічників, писарів, приставів і газетних репортерів, полісменів у синіх мундирах з блискучими ґудзиками; а з другого кінця - море голів та облич, не завжди зачесаних і не завжди чистих. Зауважуєте ви й те, що глядачі поводяться тихо і стримано - не так із чемності, як боячись порушити заведений у суді порядок.
Та коли ви хочете мати уявлення про суд у прикордонних поселеннях Техасу, викиньте все те з голови, бо техаський суд різниться від англійського, як ватага повстанців від загону королівської гвардії.
Не побачите ви тут окремого будинку суду, хоча й є сяке-таке приміщення для громадських потреб, де звичайно засідає і суд. Але день обіцяє бути дуже жаркий, і суд вирішує засідати під деревом.
Там він і розташувався - під величезним дубом, повитим гірляндами іспанського моху; цей дуб стоїть край плацу, і тінь його падає на зелений килим суміжної прерії. Сюди винесено чималий стіл і кільканадцять стільців; на столі - папір, чорнильниця, гусячі пера, два добре пошарпані збірники законів, боката скляна карафа з персиковим бренді, кілька простих склянок, скринька з гаванськими сигарами та коробка сірників.
Перед усім тим реквізитом засідає суддя. На ньому немає не те що горностаєвої мантії, а й звичайного сюртука. Зважаючи на спеку, він визнав за можливе правити суд просто отак, у сорочці. Замість суддівської перуки на голові в нього зсунутий набакир капелюх-панама, а в зубах - наполовину скурена, наполовину зжована сигара.
Решту стільців коло столу займають люди, з одягу яких так само важко здогадатися, хто вони. Серед них - прокурор, адвокати - або ж правники, як їх тут називають і в суді, і в юридичних конторах,- а також шериф із своїм помічником, комендант форту, священик, лікар, троє-четверо офіцерів і кілька осіб, що не мають певного діла.
Трохи осторонь розташувались окремим гуртом ще дванадцать чоловік. Половина з них сидять на грубій дерев'яній лаві, решта вмостилися,- хто сидячи, а хто й лежачи,- просто на траві.
Це присяжні - така сама невід'ємна приналежність техаського суду, як і англійського; навіть більше - тут вони куди правдивіше відповідають своєму призначенню й не піддаються тискові з боку судді, як це надто часто буває в Англії.
