Звелася длань Господняі кетяг піднесланад зорі великоднібез ліку і числа.Ця синь зазолотілаце золото сумне,пірвавши душу з тіла,об’яснили мене.Голосить снігавиця,колючий хрипне дріт,а золота жар-птицяпускається в зеніт.<p>«Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть...»</p>Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть —іззовні і зсередини. Струмитьвисокий день. Як спирту штоф, стоїтьосклілий обрій.Інші в душах тихнутьі віддаються щедро, як жінки,твоїй душі, що в сяєві оскліла.А рідна нива, як вогонь, горілаі чорні викидала колоски!<p>«Сосна із ночі випливла, мов щогла,..»</p>Сосна із ночі випливла, мов щогла,грудей торкнулась, як вода — веслаі уст — слова. І спогади знесла,мов сонну хвилю. І подушка змокла.Сосна із ночі випливла, мов щогла,і посвітилась болем далина.Кругом — вона, геть доокруж — вона,та тільки терням поросла дорога.Сосна росте із ночі. Роєм птицьблагословенна свінула Софія,і галактичний Київ бронзовієу мерехтінні найдорожчих лиць.Сосна пливе із ночі і росте,як полохке вітрило всечекання.А ти уже — по той бік, ти — за гранню,де видиво гойдається хистке.Там — Україна. За межею. Там.Лівіше серця. З горя молодогососна спливає ніччю, ніби щогла,а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!<p>«Яка нестерпна рідна чужина,..»</p>Яка нестерпна рідна чужина,цей погар раю, храм, зазналий скверни!Ти повернувся, але край — не верне:йому за трумну пітьма кам’яна.Як тяжко нагодитись і піти,тамуючи скупу сльозу образи,радійте, лицеміри й богомази,що рідний край — то царство німоти.Та сам я єсм! І є грудний мій біль,і є сльоза, що наскрізь пропікаєкамінний мур, де квітка процвітаєв три скрики барв, три скрики божевіль!Обрушилась душа твоя отут,твоїх грудей не стало половини,бо чезне чар твоєї Батьківщини,а хоре серце чорний смокче спрут.<p>«Церква святої Їрини...»</p>Церква святої Їриникриком кричить із імли,мабуть, тобі вже, мій сину,зашпори в душу зайшли.Скільки набилося туги!Чим я її розведу?Жінку лишив — на наругу,маму лишив — на біду.Рідна сестра, як зигзиця,б’ється об мури грудьми.Глипає оком в’язниця,наче сова із пітьми.Київ — за ґратами. Київ —весь у квадраті вікна.Похід почався Батиїв?ачи орда навісна?Мороком горло огорне —ані тобі продихнуть.Здрастуй, бідо моя чорна,здрастуй, страсна моя путь.<p>«Душа ласкава, наче озеро,..»</p>
