Зараз під її дією він враховував усі обставини, з якими доведеться мати справу на місці, зважував групи невеличких негараздів і окремі великі проблеми. Дрібних було вже доволі, але дах іще жодна не зносила. Лінч і Веббер потроху гострили одне на одного зуби, тому він вирішив їх розвести. Чуйка про те, що Лінч — Конроїв кріт, стала переконанням. Інстинкти в таких умовах загострювалися, вмикалось шаманське бачення. Нейтанові не подобалися простенькі шведські грілки для рук: усе, що не мало всередині мікросхем, збивало його з пантелику. Тернер поставив до грілок Лінча, наказав заправити й запустити реакцію, а потім сказав Нейтанові виносити їх по дві за раз і прикопати на метровій відстані одна від одної уздовж двох довгих оранжевих стрічок.
Із Конроєвого мікрософта в голові постав окремий всесвіт мінливих даних: швидкість вітру, висота, координати, кут атаки, перевантаження, курс. Фоном тягнувся довгий перелік даних про озброєння: прилади наведення, траєкторії падіння снарядів, схеми пошуку, дані про дальність, оптимальний час пуску та наявність боєприпасів. Конрой супроводив мікрософт повідомленням, що вказувало приблизний час прибуття літака й підтверджувало одне обладнане пасажирське місце.
Тернер думав, що робить і відчуває Мітчелл. Північноамериканська філія «Маас Біолабс» заховалась в осерді меси, столової скелі, що височіла над пустелею. Тернер побачив її фасад у біософтовому досьє, побачив яскраві очниці видовбаних вікон, побачив, як вона пливе морем кактусових кукс, мов корпус велетенського корабля. Тюрма й фортеця, Мітчеллів дім на довгих дев'ять років. Десь у самісінькому її серці він удосконалював техніку роботи з гібридомами, що понад століття не давалась іншим науковцям; працюючи з людськими раковими клітинами, він застосував відкинуту, майже забуту модель синтезу ДНК і створив безсмертні гібридні клітини — наріжні камені нової технології, крихітні біохімічні конвеєри, де молекули невпинно збиралися, множились і об'єднувались у біочипи. Десь там, у маасівській лабораторії, зараз минали останні робочі години зоряного дослідника Мітчелла.
Тернер спробував уявити зовсім нове Мітчеллове життя після дезертирства до «Хосаки», але виходило погано. Чим відрізнявся дослідницький комплекс в Аризоні від дослідницького комплексу на Хонсю?
Цього довгого дня Мітчеллові зашифровані спогади часом наринали хвилею й наповнювали його дивним жахом, здавалось, ніяк не пов'язаним із прийдешньою операцією.
Його досі непокоїла інтимність спогадів — вона, певно, й лякала. Емоційна сила певних епізодів була геть неспівмірною з їхнім змістом. Чому, скажімо, спогад про звичайний коридор якогось нечепурного кембриджського аспірантського гуртожитку збурює хвилю провини й самоїдства? Іншим картинкам, що мусили б викликати в душі якісь почуття, емоцій химерно бракувало: ось Мітчелл бавиться з малою донечкою на світлому плетеному килимі орендованого женевського будинку, дитина сміється і смикає його за палець. Глухо. Тернерові життя цього чоловіка здавалось таврованим певним фатумом: блискучий учений, вундеркінд, мотивований самородок, наділений ввічливою безжальністю корпоративного маніпулятора, без якої не вибитися у вищі ешелони науки. Якщо комусь і судилося вилізти бізнесовими й науковими драбинами до успіху, то точно Мітчеллові.
Сам Тернер не здатен був зачепитися в родо-племінній павутині дзайбацу, де робота дорівнювала життю. Він лишався вічним аутсайдером, кораблем-самітником у потаємних водах корпоративних зв'язків. Ні в кого з корпоративників не було його фахової навички переспрямовувати відданість із одного роботодавця на іншого чи, скажімо, несхитно її триматися, щойно на контракті висихало чорнило. У секторі безпеки він почав працювати ближче до двадцяти, коли застійні води повоєнної економіки завирували від нових технологій. Зважаючи на його загальну неамбітність, можна сказати, що зарекомендував себе Тернер непогано. Клієнти роботодавців задивлялись на його жилаву м'язисту постать і помічали тямущість. Він умів носити одяг. Був заточений під технології.
Конрой знайшов його в Мехіко, де Тернерів роботодавець зобов'язався забезпечити охорону сенснетівській симстимовій команді, яка записувала кілька півгодинних сегментів нескінченного серіалу про пригоди у джунглях. Коли туди прилетів Конрой, Тернер саме закінчував підготовчі процедури. Налагодив контакти між «Сенс-Нетом» і міською адміністрацією, підмазав начальника міської поліції, розібрався в готельній системі безпеки, зустрівся з місцевими гідами та водіями й ретельно про них розпитав, налаштував цифровий голосовий захист командних рацій, зібрав антикризову команду і розмістив довкола котеджного містечка знімальної групи сейсмічні датчики.
