— Енджі, коли Руді тебе сканував, він знайшов щось у тебе в голові.
Дівчинка припинила жувати.
— Він не знає, що це таке. Може, хтось його туди встановив, коли ти була зовсім малою. Розумієш?
Вона кивнула.
— Ти знаєш, що це таке?
— Ні, — Енджі проковтнула їжу.
— Але знаєш, хто його туди встановив?
— Знаю.
— Твій батько?
— Так.
— Знаєш навіщо?
— Бо я хворіла.
— На що хворіла?
— Була не така розумна, як усі.
Опівдні він уже зібрався, а заправлений говер чекав біля воріт. Руді дав йому прямокутний чорний пакет на застібці, набитий новими єнами. Деякі купюри так зносилися, що були аж прозорі.
— Я прогнав ту касету крізь французький словник, — сказав Руді. Один із псів потерся запилюженим боком йому об ногу. — Нічого. Думаю, це щось креольське. Може, з Африки. Хочеш, запишу тобі?
— Ні, — відповів Тернер. — Лиши собі.
— Дякую, обійдуся. Я не збираюся навіть згадувати, що ти тут був, коли хтось спитає. Після обіду ми з Саллі вирушаємо в Мемфіс, до друзів у гості. Собаки постережуть дім. — І Руді почухав тварину за пластиковим ковпаком. — Постережеш? — Пес заскімлив і смикнувся. — Коли вставив інфрачервоні датчики, мусив відучити їх полювати на єнотів. Бо в окрузі жодного б не лишилося.
Саллі з дівчинкою спустилися з веранди. У Саллі в руках була полотняна торба з бутербродами й термосом кави. Тернер згадав її в ліжку нагорі й усміхнувся. Вона усміхнулась у відповідь. Сьогодні виглядала старшою, втомленішою. Енджі замінила поплямовану кров'ю футболку з написом «Маас-Неотек» на мішкуватий чорний светр, який для неї знайшла Саллі. Тепер дівчинка здавалася ще меншою. Саллі спробувала вписати досі помітні синці у химерний макіяж, який дико контрастував із дитячим лицем і безформним светром.
Руді передав Тернерові ключ від говера.
— Старий «Крей» приготував мені дайджест ранкових корпоративних новин. Тобі, мабуть, не завадить знати, що «Маас Біолабс» оголосили про випадкову загибель доктора Крістофера Мітчелла.
— Дивовижно розпливчасте формулювання.
— Добряче пристебніться, — сказала Саллі, — бо до об'їзної Стейтсборо дупа буде синя.
Руді перевів погляд на дівчинку, тоді знов на Тернера. Той помітив рельєфні вени біля братового перенісся. Очі налиті кров'ю, ліва повіка помітно смикається.
— Ну от і все. Дивно, але я думав, що вже ніколи тебе не побачу. Якось незвично, що ти знову тут.
— Що ж, — сказав Тернер, — ви обоє зробили більше, ніж я мав право сподіватися.
Саллі відвела очі.
— Що ж, дякую. Гадаю, нам краще рушати.
Він заліз у кабіну. Хотілося звідси поїхати. Саллі стиснула дівчинці зап'ясток, віддала торбу й спостерігала, як мала залазить по двох сходинках. Тернер усівся у водійському кріслі.
— Вона весь час про тебе питала, — мовив Руді. — Коли стало так погано, що ендорфінові аналоги вже не тамували біль, вона кожні дві години питала, де ти й коли приїдеш.
— Я слав тобі гроші, — відповів Тернер. — Їх би вистачило на поїздку до Тіби. В тамтешніх клініках можна було би спробувати щось нове.
— Тіба? — пирхнув Руді. — Господи. Вона була вже старенька. Думаєш, їй би помогло, якби в Тібі її протримали на цьому світі ще кілька місяців? Вона просто хотіла тебе побачити.
— У мене не вийшло, — сказав Тернер. Дівчинка сіла позаду й поставила торбу між ногами на підлогу. — Бувай, Руді.
Той кивнув.
— Саллі.
— Бувай, — озвалася Саллі, обіймаючи Руді.
— Це ти про кого казав? — спитала Енджі, коли опустилося скло. Тернер повернув ключ запалювання, від якого запустилась турбіна й надулась подушка. Крізь вузеньке віконце зі свого боку він бачив, як Руді й Саллі швидко відбігають від говера, а скулений пес клацає зубами на шум турбіни. Педалі й важелі були завеликі, аби ними легко було керувати водієві в радіаційному костюмі. Тернер виїхав крізь ворота й розвернувся на широкій гравієвій під'їзній смузі. Енджі пристібалася.
— Про мою матір.
Запустив турбіну, і вони рушили вперед.
— А я ніколи не бачила своєї мами, — відповіла Енджі, й Тернер згадав, що її батько мертвий і вона досі цього не знає. Він потягнув важіль, і говер рвонув гравієм, ледь не зачепивши одного з братових псів.
Саллі казала правду: під час руху від турбіни все постійно дрижало. На швидкості дев'яносто кілометрів за годину на потрісканому асфальті старої траси у них цокотіли зуби. Армована подушка важко билась об нерівні поверхні: ковзати такі цивільні спортивні моделі могли тільки на досконало гладенькому рівному покритті.
