Вільям Ґібсон. Занулення полностью

— Неправда. Якщо надовго залипнути в порожніх ділянках, можна побачити багато цікавих штук...

Просто перед ними тканина матриці ніби задрижала...

— Джекі...

— Зупинися. Стій. Усе добре. Довірся мені.

Десь далеко його руки забігали незнайомою клавіатурою. Він завмер. Ділянка кіберпростору розмилась і занурилась у молочний туман.

— Що за...

— Данбала ап монте ель, — сказав у голові різкий голос, і в роті з'явився металічний присмак крові. — Данбала сідлає її.

Він звідкись знав, що означають ці слова, але в голові далі звучав металевий голос. Молочно-біла завіса розділилась, пішла бульбашками, перетворилась на дві рухомі сірі латки.

— Леґба, — сказала вона. — Леґба і Уґу Фере, бог війни. Папа Уґу! Сен-Жак Мажор! Вів ля В'єж!

Залізний сміх заповнив матрицю й ніби розрізав Боббі голову навпіл.

— Man кіт ту мізе ак ту жійон, — сказав інший голос — плинний, жвавий і крижаний. — Бачите, Папа, вона прийшла сюди, аби віднадити від себе чорну смугу!

Він теж засміявся, цей голос, і Боббі ледь придушив у собі хвилю чистої істерики, коли бульбашки сріблястого сміху підіймались усім його тілом.

— У коня Данбали чорна смуга? — загримотів сталевий голос Уґу Фере, й Боббі на мить здалося, що він побачив у сірій імлі якусь постать. Пролунав страхітливий різкий сміх. — Так і є! Так і є! Але вона про це не знає! Вона не мій кінь, о ні, інакше я відвернув би від неї невдачі!

Боббі хотілося заплакати, померти, все що завгодно, тільки б заглушити голоси й цей абсолютно неможливий вітер, що почав задувати з сірих вирів, гарячий вологий вітер, що приносив невідомі запахи.

— Вона закликає молитися Діві! Слухай, сестро! В'єж наближається!

— Так, — озвався інший, — зараз вона рухається моїми землями, я відповідаю за дороги і автостради.

— Але я, Уґу Фере, попереджаю: твої вороги теж наближаються! Будь насторожі, сестро, пильнуй!

Сірі ділянки поблякли, зморщилися, зникли...

— Вимикайся, — сказала Джекі тонким далеким голосом. — Лукас мертвий.

Джеммер дістав із шухляди пляшку скотчу й обережно відміряв шість сантиметрів у високу пластикову коктейльну склянку.

— Виглядаєш гівняно, — сказав до Джекі дивовижно ніжним голосом. Вони вимкнулися вже хвилин десять тому, й ніхто досі не сказав ані слова. Убита горем Джекі гризла нижню губу. Джеммер здавався чи то нещасним, чи сердитим, Боббі не розібрав.

— Чому ти сказала, що Лукас мертвий? — наважився спитати Боббі, якому здалося, що тиша обплела Джеммерів захаращений офіс і скоро почне їх душити.

Джекі перевела на нього розфокусований погляд.

— Якби Лукас був живий, вони б так не з'явилися. Є певні пакти, угоди. Леґбу завжди викликають першим, але він мав прийти у супроводі Данбали. Його вигляд залежить від лоа, з котрим він з'являється. Лукас, вочевидь, мертвий.

Джеммер підсунув склянку віскі через увесь стіл, але Джекі похитала головою. На лобі в неї досі були хромовано-нейлонові чорні троди. Джеммер скривився, забрав склянку й сам її спорожнив.

— Срань яка. Коли ви не лізли куди попало, все було значно ясніше.

— Ми їх туди не приводили, Джеммере, — заперечила Джекі. — Вони завжди там були й знайшли нас, бо ми їх розуміли.

— Тут гівно, а там насрано, — втомлено сказав Джеммер. — Хто б вони не були, звідки б не з'явились, вони все одно стали тими, кого хотілось побачити зграї довбанутих чорнопиких. Січеш? Там, бляха, просто не могло бути нічого такого, з чим треба було б говорити мовою таїтянських джунглів! Це все ви зі своїм вуду, а вони побачили вас із вашим вуду. Бовуар із Лукасом і рештою — передусім бізнесмени, а ці хріновини знають, як вести справи! Вроджені ділки! — Він закрутив пляшку й сховав її назад у шухляду. — Знаєш, дорогенька, може, якесь дуже велике матричне цабе на вас просто катається. Показує всі ті штуки, всю ту хрінь... Ти ж знаєш, що це можливо, правда? Знаєш, Джекі?

— Це неможливо, — відповіла Джекі холодним незворушним голосом. — Але тепер я знаю, що це поза межами мого розуміння...

Джеммер дістав із кишені чорну пластикову плитку й узявся голитися.

— Аякже, — пробурмотів він. Бритва, дзумкочучи, рухалася щелепою. — Я прожив у кіберпросторі вісім років, січеш? І тоді там точно не було нічого такого... Хочеш, наберу Лукаса, щоб твоє серце заспокоїти? У тебе ж є номер його машини?

— Ні, — похитала головою Джекі, — не переймайся. Краще не рипатись, доки не з'явиться Бовуар. — Вона встала, зняла троди й узялась за капелюха. — Піду полежу, спробую поспати. Наглянь за Боббі.

Вона встала й пішла до дверей, рухаючись, мовби спустошена сновида.

— От і добре, — сказав Джеммер, водячи бритвою над верхньою губою. — Хочеш випити?

— Ну, — відповів Боббі, — ще ніби ранувато...

— Для тебе, може, й ранувато. — Джеммер поклав бритву в кишеню. Коли за Джекі зачинилися двері, трохи подався вперед: — Які вони, малий? Ти роздивився?

— Сірі. Розпливчаті...

Джеммер розчаровано опустився в крісло.

— Думаю, роздивитись їх можуть тільки ті, хто в усе це вірить. — Він побарабанив пальцями по бильцю. — Як гадаєш, вони справжні?

— Жартувати з ними я б точно не став...