— Коли хочуть загнати вовка в пастку, його заманюють. А потім ось так! — І Бракватіста з силою ляснув долонею по столі. — Зрозумій ти мене: ми не могли відмовити їм у цій подорожі. Не могли. Інакше всі зрозуміли б, що генерал боїться чужого ока. Та й хто знав, що вони полізуть у саму кашу? Адже попередній маршрут був: середнє Оріноко, Сьюдад-Болівар, потім льяноси і все. Понесло ж їх до дідька за оцим голландцем! До речі, генерал боїться голландця. Дуже боїться. Я мав з генералом особисту розмову. І знаєш, не дурень наш шеф. Він каже, що цей йолоп, цей нікчемний філантроп недарма заховався в сельві й не вилазить на білий світ. Мабуть, збирає якісь матеріали, щоб потім опублікувати їх у пресі і почати сенсаційну кампанію. Зараз такі речі в моді: дискримінація населення, масові вбивства, порушення прав людини… Чого тільки, не наплещуть. Якщо професор Крутояр натрапить на слід і зустрінеться з Ван-Саунгейнлером, вони швидко заспівають однієї. А тут ще політичні заворушення, оцей клятий Коельо, з яким ти досі не можеш впоратись…
— Подивлюсь, як ти поламаєш на ньому зуби! — огризнувся Чорний Себастьян.
— Можливо, й поламаю, — підвищив Бракватіста голос до загрозливих інтонацій. — Поламаю через тебе. Не наступив кошеняті на хвіст, поки воно не вміло кусатись. А тепер доведеться попрацювати. Це теж на руку нашим ворогам. Можливо, Ван-Саунгейнлер уже зв'язався з доктором Коельо. От яка ситуація. І ти дивуєшся, що генерал не хоче пускати до себе в дім «добросердечних» і «безвинних» шукачів флори й фауни. А щодо партизанів Коельо, скажу тобі відверто: з ними треба кінчати якнайшвидше. Власне, для цього я й прибув сюди. У Коельо є зв'язки в столиці, навіть серед ділових кіл. Червоні теж підтримують його. Коротше, він визнаний лідер їхнього так званого національного фронту. Якщо ми затягнемо операцію, він спровокує виступи по всій країні…
— Ми перехопили їхнього агента від емігрантського центру.
— Яку ж вісточку несла пташка в бандитське гніздечко?
Олів'єро нічого не відповів. Це було питання, якого він найбільше боявся. Ходив по кімнаті похмурий, замкнутий, ніби чекав кулі в спину.
Одна свічка, догорівши, погасла, і червона жилка, ніби вмираючи, кілька секунд пручалась у розтопленому воскові.
Бракватіста зробив нетерплячий рух. Комісар здригнувся й відступив у темний куток кімнати. Вийшло зовсім не так, як думалось напочатку. Вони перехопили жінку й почали допит. Прямо там, на кораблі. До речі, це була донька доктора Коельо. Вона поводилася нахабно, з викликом. Потім кинулась на одного з охоронців, вирвала у нього з рук зброю і вбила себе на місці.
— Погано! — зітхнув Бракватіста. Глянув на пляшку з коньяком, але пити передумав. — Якщо дізнається генерал, тобі намилять шию. До кого вона їхала? З якою метою? Емігрантський центр послав її з важливим завданням — це ясно. Але конкретно нічого невідомо. Просто не знаю, що тобі порадити.
Себастьян нервово знизав плечима.
— Чортзна-що! Я хотів як краще. І взагалі, я вважаю, що головне було перервати їхній зв'язок…
— Наївна людина! — заглушив комісара своїм громовим голосом полковник. — Поглянь у вікно. Темне вікно, чи не правда? Отакою ж темрявою огорнуті наміри твоїх ворогів. Ти можеш розраховувати, прикидати, планувати, а в їхніх диявольських серцях уже визріло рішення, від якого в тебе скоро похолоне в животі. Ти гадаєш, що обірвав їхній зв'язок з закордонним центром, а я певний — вони ще сто разів налагодять цей зв'язок. До речі, крім сеньйори Ернестіни Коельо, на кораблі не було більше нікого, хто міг би виконати її місію? Вона була сама, зовсім одна?
Сеньйор Себастьян не знав, що відповісти. Здається, вони обшукали всі закапелки. Правда, там був один індієць, дурне індійське кошеня. Почало кусатися, йому зв'язали руки й ноги і кинули в якийсь відсік. Хай погодує піраній разом із вельмишановною Коельо. І більше нікого. Жодної душі. Капітана й одного матроса вони заарештували, ще двох матросів забили…
У полковника Бракватісти заходила нижня щелепа, масивна важка щелепа вгодованого бульдога. Випещеним пальцем він почав длубатись у зубах.
— Послухай, комісар, а ти бачив, як ланчія пішла на дно?
— Не бачив… але, зрештою, це не так важливо. Вона мала вибухнути через кілька хвилин. І вона вибухнула… — Себастьян Олів'єро спрагло ковтнув слину. В його свідомості почала зароджуватись недобра здогадка. — Вона вибухнула. Правда, на кілька годин пізніше, але яке це має значення?..
Полковник не слухав його. Він думав щось своє.
— З чого ми почнемо, Себ? — заговорив він по хвилі.
— Дочекаємось ранку і… в наступ.
— Ти забуваєш, Себ, що ніч теж непоганий час для дії.
— Вночі сельва страшна й неприступна.
— Ні, ми почнемо зараз. Ми почнемо негайно.
Полковник Бракватіста не хотів чути ні про які зволікання. Йому були невідомі умови боротьби в джунглях, він мислив категоріями столичного життя, де дивізія парашутистів почувала себе повновладним господарем.
Але справді, з чого вони почнуть?
