— Виходить, що так, — задумливо відповідає батько — Найвірогідніша гіпотеза про походження корінного населення обох Америк така. Багато-багато тисяч років тому з Азіатського материка на американську землю прийшли племена, що заселяли Чукотку, узбережжя Охотського моря, глибинні райони Сибіру, а можливо, й північну частину сучасної Монголії та Китаю. Вони почали повільно розселятися на південь. Деякі племена вирішили осісти на берегах північних рік та озер. Інші, шукаючи пасовиськ, посувались до мексіканських степів, переходили Панамський перешийок і заглиблювалися в орінокські та амазонські лісові нетрі.
Люди, які прийшли в Америку, володіли ще примітивними засобами виробництва. Вони виготовляли кам'яні сокири, луки та стріли, вміли добувати вогонь і прясти нитки. Характер господарювання племен, їхня культура формувалися переважно під впливом географічно-кліматичних умов. У мешканців тропічних лісів Оріноко й Амазонки рівень життя був набагато нижчий, ніж, скажімо, в індійців Північної Америки чи Мексіки. Вони жили в хижах із листя, не мали одежі і займалися переважно мисливством. Землеробство в них було дуже примітивне. Воно, власне, тільки народжувалось.
Але ти не думай, Олесю, що індійці за старих часів були дикунами. Зовсім ні. Вони створили свою самобутню, високу й оригінальну культуру. Вони жили в світі своїх уявлень і думок про природу й про людське суспільство. Вони були здатні на справжні шедеври в мистецтві, створили свої могутні держави й навіть багато в чому переважали європейців. До завоювання Нового Світу в Європі, наприклад, не мали уявлення ні про картоплю, ні про кукурудзу, ні про какао. Ці рослини прийшли до нас з-за океану. В Перу виплавляли срібло, золото, мідь, платину та бронзу. Добувати залізо з руди індійці ще не вміли. Проте вони виготовляли залізні речі з метеоритів, які падали на землю з міжзоряних просторів…
Крутояр подивився на годинника: було близько четвертої ранку. Східний край неба злегка зарожевів. Вгамувалися жаб'ячі хори. І тільки куріпка інамбу, ніби покинута всім світом, журливо скаржилась на свою долю.
— Невже не прийде Тумаяуа? — занепокоєно озвався професор. — Ти, Телесику, поспи ще трохи.
Олесь, мерзлякувато щулячись, устав і побрів у халупу.
Крутояр теж підвівся. Переступив поріг, але згадав, що так і не запалив люльки, яку витягнув з кишені ще на початку розмови. Курив довго, замислено, роздивляючись невиразні обриси хижок. Раптом у світанковій імлі професор побачив майже голу людину. Крутояр сховав люльку в кишеню і легко збіг із ґанку.
На подвір'я зайшов Тумаяуа. Він пробачився за запізнення: мав важливі справи й перед далекою дорогою повинен був уладнати їх.
Важливі справи серед ночі?
Так, колись вони про все дізнаються. Він добрий індієць і вміє дотримуватись свого слова. Завтра, поки зійде сонце, вони повинні рушити в дорогу.
Професор і Тумаяуа зайшли до хижі. Там ніхто вже не спав. Бунч невдоволено чухав свої волохаті груди. Самсонов лежав у гамаку, заклавши руки за голову й замріяно дивився в стелю.
— В дорогу, то в дорогу, — промовив географ. Од його гучного голосу чи, може, від могутнього подиху на столі затріпотів кволенький вогник свічки.
Але Крутояр не квапився. Нічний прихід Тумаяуа трохи насторожив його. Серце підказувало йому, що індієць — порядний юнак. Але обставини складались якось надто дивно, і все це вимагало обережності. Чому так пізно прийшов Тумаяуа? Він улагоджував свої справи? Які то були справи? Чи не призведуть вони до біди? Адже тепер від індійця залежатиме доля їхньої експедиції, життя її членів.
— Сядь, Тумаяуа, — припросив його лагідно Крутояр до столу і сам сів на ослін.
В темних очах індійця майнув насторожений блиск. У нього було чуйне серце й гострий природний розум. Якщо ці білі сеньйори вирішили вирвати в нього таємницю, він зараз устане й покине їхню оселю. Звичайно, він не образить їх. бо вони порядні білі сеньйори, які не зичать поганого його землі і його племені.
Крутояр повів розмову прямо. Власне, він почав із короткого запитання: куди йде Тумаяуа?
— Тумаяуа поведе загін білих сеньйорів до гори Комо.
— А, може, Тумаяуа має свої справи біля гори Комо?
— Так.
— Чи Тумаяуа не скаже, що саме за справи?
— Ні.
Крутояр ніяково замовк.
У цю мить на смагляве плече індійця лягла рука Олеся. В тоні слів юнака, з якими він звернувся до індійця, чулась дружня прихильність.
— Ти убудеш добрий до нас, Тумаяуа? — Олесь дивився індійцеві прямо в його соколині очі, намагаючись знайти там відповідь на своє запитання. І, може, не так слова, як погляд Олеся, пробудив у Тумаяуа довіру до білих людей. Він заговорив.
Його життя було просте й коротке, як життя лісового звіра. Він умів полювати на мавп і ящірок, умів висліджувати тапірів і ловити в річці кайманів. Він знав, як приготувати мазь, що захищає від москитів, і як добувати жахливу отруту кураре.
