І коли о другій половині ночі на ранчо Гуаяніто, немов скажений вітер, налетіли парашутисти і поліцаї, Філіппе коротко кинув доктору: «Ваш страх перед богом, сеньйоре Коельо, дорого коштуватиме вашим хлопцям». Потім він взяв автоматичну рушницю і заліг під парканом. З десяти куль, які він послав у ворога, шість влучили в ціль.
Наступом парашутистів керував Себастьян Олів’єро, який добре знав усі стежки біля ранчо Гуаяніто. Він оточив садибу щільним півколом і запалив будинок. Люди доктора Коельо почали відходити, виносячи з бою поранених і вбитих. Вогненна злива косила їхні ряди. Ворог, шаленіючи, рвався зі всіх боків, засипав партизанів гранатами. Охоплені жахом, повстанці кинулися тікати. Пожежа осявала шлях їхнього відступу, і парашутисти мали змогу вдаватися до прицільного вогню.
Тільки через годину партизани відірвались од ворога. Залишки загону зібралися на домовленому місці, чекаючи підходу тих, що розбіглися по лісу…
І ось доктор Коельо слухав гнівні, сповнені болю слова Філіппе Россаріо. Але що він мав робити?
Філіппе вимагав рішучих дій. Треба зв'язатися з робітниками каучукових розробок, з індійськими поселеннями. Найголовніше — створити єдиний фронт. Після першої удачі поліцейські загони Себастьяна Олів'єро й парашутисти Бракватісти заллють вогнем і кров'ю верхнє Оріноко.
— Зрозумійте мене, Філіппе, я не прихильник грубого насильства, — спробував заперечити доктор.
— Сеньйор, ви завжди були другом знедолених. — Россаріо стояв під деревом, з гордо піднятою головою, з жагучим поглядом темних очей, виструнчений, ладен в будь-яку хвилину кинутись грудьми на ворожі багнети.
«Який чудесний хлопець! — майнуло в голові Коельо, але одразу ж почуття роздратування загасило цю теплу прихильність. — Я не можу йти за ними. Комуністи завжди вимагають крайніх заходів».
Він почав доводити Філіппе, що його план загального наступу неприйнятний. Сельва й без того бачила доволі насильства. Головне — завоювати серця знедолених… Серця тиранів втратять свій запал, побачивши перед собою стіну народного опору.
— Сеньйоре Коельо! Ви самі суперечите своїм словам. Якщо ви прихильник народного опору, ви не повинні стримувати народний гнів. Тирани ніколи не здадуться без бою, особливо в нашій глухій, нещасній країні. Погляньте, до чого призвела ваша пасивність. Сорок ваших бійців встелили своїми трупами шлях відступу. Невже вам цього мало?
Коельо опустив голову. Сорок бійців! Він загубив сорок бійців! Тепер від нього вимагають рішучих заходів. Досить з нього крові. Досить душевних мук. Він не хоче масового повстання. Він не хоче громадянської війни. Окрім того, він виконує накази тільки емігрантського центру.
Суперечку обірвала поява Мігеля і старого Антоніо.
Син і батько були вкрай виснажені. Вони пройшли лісом більше двадцяти лі, бо скрізь на дорогах Себастьян Олів'єро виставив сторожові пости, які їм довелось обминати.
Побачивши свого старшого сина, Антоніо похитнувся. Філіппе підхопив його під пахви й обережно посадив на землю. Він схилився над батьком і почав його заспокоювати ласкавими словами.
Тим часом Мігель доповів про події в селищі, про репресії парашутистів, про радянських мандрівників.
— Значить, ці хоробрі люди таки приїхали, — мовив Коельо.
Почувши про намір Себастьяна Олів'єро завести експедицію в глухі нетрі й там розправитися з нею, доктор сказав:
— Наш обов'язок захистити професора. Орнандо!
Юнак вибіг із-за кущів. День тому він повернувся з розвідки, під час якої остаточно з'ясував, що на «Віргінії» пливла його сестра Ернестіна.
— Ти підеш у дорогу, сину.
— З людьми чи сам?
— Ти знаєш, що в мене немає зайвих людей. Візьми Мігеля Россаріо…
Велетень виструнчився: спасибі докторові за довіру! Він готовий хоч зараз у дорогу.
— 1 ще з тобою піде… — доктор на мить завагався.
— Дозвольте мені, сеньор Коельо!
У доктора розширились очі. Філіппе скупо посміхався до нього. Брат хотів іти з братом. Чи, може, щось інше кликало комуніста Філіппе Россаріо в цю небезпечну дорогу, де кожен крок важив життя?
Доктор Коельо погодився.
— Ідіть за радянськими мандрівниками до самого селища Курумба, — сказав він. — Але посувайтеся так, щоб вони вас не бачили. Головне, захистіть їх від можливого нападу. В селищі Курумба відшукайте одноокого Артуро. До нього має з'явитися посланець із «Віргінії».
За годину троє бійців — Орнандо, Мігель та Філіппе — приготувалися в дорогу. Вони взяли з собою автоматичні револьвери, маленькі гранати і широкі тесаки-мачете.
Їм привели коней.
Старий Коельо міцно обняв сина. Потім, попрощавшись із широкоплечим Мігелем, підійшов до Філіппе Россаріо. Сорокалітній робітник, з посрібленими сивиною скронями, з великими розумними очима, простягнув докторові руку.
— На все добре, сеньйоре Коельо. Гадаю, ми з вами ще матимемо нагоду продовжити сьогоднішню розмову.
— Ви могли б не йти в цю ризиковану дорогу, Філіппе Россаріо, — промовив з батьківською теплотою в голосі доктор.
Філіппе поправив на собі ремінь, на якому висіла сумка з гранатами.
