Ці слова погасили в ньому всі бажання. Дивлячись на скорченого вождя, він ледве прошепотів:
— Скажи, Тумаяуа, що це значить?
Юнак твердо подивився Крутоярові в очі:
— Злий дух Курукіра сидить у зміях і ягуарах. Злий дух Курукіра ввійшов у тіло мого батька, вождя могутнього племені тауліпанг. Святий закон племені забороняє рятувати укушеного змією, бо це принесе всім нещастя. Ми не дозволимо порушити волю злого духа Курукіри.
Крутояр узяв Бунча за лікоть.
— Відведіть Олеся подалі від цього місця, — промовив він. — Зараз почнеться агонія.
Бунч допоміг Олесеві сісти в сідло. Хлопець не опирався. Він тільки повернувся до Тумаяуа і кинув на нього сповнений глибокого осуду погляд.
Через кілька хвилин смерть забрала свою жертву. Індійці оточили вождя і в мовчанні схилили голови.
— Треба поховати тіло, — порушив гнітючу тишу Крутояр. — Не можна гаяти часу. Адже ми не певні, що апіака не кинуться знову в погоню.
— Апіака не підуть у цей ліс, бо вважають його лісом прокляття, — сказав Тумаяуа.
— Все одно треба рушати.
— Я знаю, сеньйоре.
— Скажи своїм братам, щоб вони викопали могилу. Тумаяуа важко звів на переніссі брови, його обличчя набрало хижого виразу.
— Закон племені тауліпанг забороняє ховати вождя в чужій землі, — озвався він по хвилі.
— Але що ж робити? — спитав професор. — Не повертатись же нам у селище.
— Не знаю, — переборюючи якісь внутрішні вагання, промовив Тумаяуа.
Крутояр не міг подолати в собі нервового тремтіння. Невже індійці відмовляться далі проводжати своїх білих друзів? Невже й вірний Тумаяуа зрадить їм?
Тумаяуа радився з братами. Вони стояли над непорушним тілом Палехо й гаряче щось доводили один одному. Кілька разів старший брат Лупу хапався за лука, немовби наміряючись примусити Тумаяуа погодитись із його доказами.
Нарешті Тумаяуа підійшов до Крутояра і сказав йому, що брати відмовляються іти далі. Вони понесуть тіло батька назад у селище. Цього вимагає звичай племені.
— Значить, ви покинете нас? — спитав професор. — Ви залишаєте своїх друзів?.. Ти гадаєш, що добрий дух Кахунья пробачить вам цю зраду?
Тумаяуа опустив голову й ледве чутно промовив:
— Брати повернуться… А я… Добрий дух Кахунья повеліває мені порушити звичаї мого племені.
«В його душі більше добра, ніж тупого фанатизму», — подумав Крутояр і гаряче обняв молодого індійця.
— Але ж твоїм братам загрожує смерть од руки апіака, — сказав професор. — Воїни Ганкаура нападуть на Лупу, як тільки він вийде з цього рятівного лісу.
Тумаяуа заперечливо похитав головою. Лупу не піде старим шляхом. Він зверне праворуч і вийде до річки. Там він змайструє пірогу і на ній дістанеться додому. На воді ніхто не перестріне його.
Тим часом Лупу ладнався в дорогу. З тонких бамбукових палиць були зроблені ноші. На них поклали тіло мерця. Прощання було коротке й холодне. Очевидно, Лупу вважав вчинок Тумаяуа негідним воїна племені. Він кинув йому якесь коротке слово і за своїм індійським ритуалом кілька разів присів навпочіпки. Те ж саме проробили й обидва його брати. Потім вони підхопили ноші з тілом Палехо і квапливими кроками подалися в гущавину лісу.
На обличчі Тумаяуа не ворухнувся жоден м'яз. Він не промовив жодного слова. Із боротьби між почуттям обов'язку і сліпої звички юнак вийшов переможцем.
Вечоріло. Ліс порідшав. Дорога злегка піднімалася вгору. Над головою монотонно гула надокучлива мошва.
Тумаяуа спинився й уважно подививсь уперед… Він розгледів поміж дерев невеличку хатину.
Швидким помахом руки індієць наказав усім лягти на землю, а сам, наче кішка, що побачила горобця, поплазував між кущами.
Через кілька хвилин Тумаяуа повернувся.
— Ранчо без людей, — промовив коротко.
Крутояр підвівся з землі й, обтріпуючи одежу, посміхнувся, ніби засоромлений своєю надмірною обережністю.
— Ти уважно оглянув дім?
— Я не заходив усередину, але біля входу на дворище немає жодного сліду. Хазяїн давно покинув оселю. Не бійтесь, сеньйоре, я піду першим, а ви — за мною.
Хижа вражала своєю вбогістю. Струхлявіле листя звисало з даху. Стіни перекосилися. Шибки були повибивані. На невисокий ґанок вели скрипучі східці.
Двері оселі були відчинені навстіж, і коли Крутояр услід за Тумаяуа піднявся по сходах, із чорного отвору на нього дихнуло пусткою.
Тумаяуа пригнувся і пружним кроком перший зайшов до темного коридора. Крутояр, мимоволі втягнувши голову в плечі, ступив за ним. Ззаду важко дихав Іллюша. «Нащо він тиснеться сюди зі зброєю?» — промайнуло в голові професора, який відчув під боком у себе ствол рушниці.
— Тут нікого немає, сеньйоре! — вигукнув індієць.
Тумаяуа схилився над непокритим столом і провів пальцем по дошці.
— В цьому домі давно не було людей, — сказав він. — Гляньте, скільки пилюки на столі.
— Справді, — погодився професор. — Мешканець ранчо покинув господу понад місяць тому. Він лишив усе так, начебто вийшов із дому на кілька годин. Хто б це міг бути?
Географ витягнув шухляду й там, серед патронних гільз, цигаркових коробок і іншого начиння знайшов невеличкий у цератовій палітурці зошит.
