Тумаяуа й Орнандо підвелися з землі і наблизились до багаття. Неясне світло вогнища осяяло дві такі несхожі зовні постаті: майже голого темно-брунатного індійця і зодягненого в сірий костюм креола. Нервове тремтіння ще відчувалося в голосі Орнандо, коли він промовив:
— Привіт, Тумаяуа.
— Здрастуй, Орнандо!
І вони обнялися, обнялися так міцно, як можуть обнятися лише великі друзі і справжні воїни, їх оточили мандрівники.
Побачивши Крутояра, Орнандо обережно відступив назад і, ніби впізнаючи в ньому когось далекого й знайомого, спитав:
— Ви… ви хто?
— Ми — радянські вчені, сеньйоре.
В очах молодого повстанця спалахнула радість. Але він стримав перший порив і промовив ввічливо:
— До вас я мав би звернутися з іншим привітанням, сеньйоре, але в наші суворі часи вимоги етикету часто підмінюються вимогами обережності.
— Запевняю вас, — відповів йому з почуттям щиросердої прихильності Крутояр, — що в цих словах я находжу не менше втіхи, ніж ви і ваші мужні вільнолюбні друзі.
— Звідки ви знаєте про моїх друзів?
— Я знаю, що в цій країні всі чесні люди — друзі свободи. — Крутояр зробив крок до креола й потиснув йому руку. — Вітаю вас щиро!
— Я не сам, — сказав Орнандо. — Мої товариші залишились у лісі, а я пішов на розвідку. Зачекайте, я зараз покличу їх.
Через кілька хвилин він повернувся в супроводі Мігеля й Філіппе. Брати на знак привітання вклонилися. Філіппе підійшов до Крутояра й промовив:
— Я чув про вас, сеньйоре професор. Ви і ваші друзі поставили перед собою благородну мету. В нашій країні чесні люди завжди допоможуть і підтримають вас.
Скоро всі перезнайомились. У багаття підкинули гілля, і вогонь, ніби зрадівши появі гостей, запалахкотів на повну силу. Рожевий відблиск упав на стовбури дерев, що оточували ранчо.
Орнандо відвів Тумаяуа вбік і неголосно став розпитувати про свою сестру. Вислухавши сумну розповідь про смерть сеньйори Ернестіни, Орнандо на мить замовк.
Індієць поклав йому на плече руку і з дружньою теплотою сказав:
— Не сумуй, друже. Ти завжди вчив мене бути мужнім. Краще вислухай мене. Я ніс у селище Курумба до одноокого Артуро наказ сеньйори Ернестіни. Перед смертю вона покликала мене до себе в каюту і звеліла запам'ятати такі слова. «Вільні люди мають запалити вогонь на вершині Комо в ніч святого духа Кахуньї».
— В ніч святого духа Кахуньї, — монотонним голосом повторив за ним Орнандо. І враз підняв голову. — В ніч святого духа?.. Що ти говориш? Пригадай краще, Тумаяуа. Ніч святого духа через два дні. Може, ти помиляєшся?
— Тумаяуа пам'ятає слова сеньйори Ернестіни.
— Тоді ми будь-що повинні негайно повідомити людей в селищі Курумба, щоб вони піднялись на гору Комо.
Тумаяуа тільки безпорадно знизав плечима. Він нічим не міг зарадити справі. Якщо треба, він хоч зараз піде сам через сельву до Курумба.
Орнандо важко зітхнув. Одному йти не можна. Сельва надто жорстока. Загубивши своє життя, він цим не допоможе друзям.
Орнандо знав, що мав значити сигнал на горі Комо. Останніми днями батько не раз говорив йому про той час, коли за єдиним знаком усі повстанські загони верхнього Оріноко піднімуться проти диктатора Батіса. Цей виступ повинен був злитися з виступом робітників півночі й могутніми антиурядовими демонстраціями в столиці. Крім того, емігрантський центр чекав слушної нагоди, коли хвиля антиімперіалістичного опору підніметься і в сусідніх республіках, його посланці роз'їхались по всій країні. Весь народ наготувався до могутнього удару. І ось на цій глухій галявині вирішувалась доля повстання. Від рішучості Орнандо й Тумаяуа залежало, чи запалає на горі Комо вогонь свободи, чи ні. Тепер усе залежало від них.
— З першими ж променями сонця ми понесемо звістку в Курумба, — твердо мовив Орнандо. — А ти поведеш професора далі. Запам'ятай, Тумаяуа, — це наші щирі друзі. Оберігай їх.
Крутояр розповідав братам Россаріо про напад людей апіака.
— Ми врятувалися чудом, — встряв у розмову Самсонов. — На воїнів апіака зненацька напали якісь сміливці. Ганкаур, втративши кілька чоловік убитими, неждано повернув назад.
— Невже? — вигукнув Філіппе, ховаючи в глибині очей лукавий вогник.
— Просто чудо, — із щирим подивом мовив географ.
Філіппе прикрив рота долонею. В очах його все ще світились веселі іскорки.
— В нашій країні трапляється й не таке. — Філіппе сонно потягнувся. — Давайте спати. Завтра нас чекає…
Він не встиг скінчити фрази. Рушничний постріл розітнувся між деревами, немов удар грому. В наступну мить ватага озброєних людей затопила брудною повінню двір ранчо.
Крутояр не встиг схопитись на ноги, як його повалили на землю і зв'язали. Важкий чобіт вперся йому в груди.
Орнандо з криком: «Нас зрадили!» вистрелив у якогось дебелого суб'єкта, але в нього вирвали з рук револьвер і ударом кулака збили з ніг.
Таємничі суб'єкти нишпорили по дворищі, чулися удари прикладів по дверях і вікнах, голосна лайка.
Крутояр, з затуманеною головою, підвівся на лікті й побачив, що біля нього лежать із скрученими руками Бунч, Іллюша й Філіппе.
— Олесь! — закричав він щосили. — Олесю!
