— Мы ищем тела, вещи, обломки самолета, — объясняет начальник бригады, шахтер Рома.
— А кто вас об этом просил? — спрашиваю я.
— Начальство наше, — говорит Рома. — Сказали найденные вещи и тела собрать и передать этим, из ДНР.
Шахтеры выполняют свою работу спокойно, так, будто столкнулись с подобным не в первый раз. На вопрос о том, как они отнеслись к катастрофе, которая произошла на их земле, отвечают без эмоций, даже как-то буднично ровно.
Спустя время эти же шахтеры погружали в грузовик один за одним страшные черные мешки. Точно так же, как и собирали по полю вещи: спокойно, буднично.
В селе Рассыпное несколько тел с «боинга» упало прямо на жилые дома. Одно из них пробило крышу небольшого домика — летней кухни. Хозяин в этот момент находился дома и прибежал на грохот.
Я смотрю на дыру в потолке и с ужасом представляю, как это было. Вот с десятикилометровой высоты прилетел человек, который за пять минут до этого сидел в фиолетовом кресле самолета, который зачем-то вез его в Малайзию...
— Вчера его отсюда забрали, он здесь сутки пролежал, — рассказывает хозяин дома — молодой парень со ссадиной на пол-лица. Он говорит об этом без всякого трагизма и даже улыбается. Видимо, от шока, предполагаю я.
Женщина из дома напротив рассказывает, как в тот страшный день готовила закрутки, а когда услышала гул самолета, испугалась и побежала в погреб. Потом, говорит, как и все в селе, ходила в поле смотреть на тела.
Стальные подсолнухи, золотистая пшеница, графитные терриконы, спокойные шахтеры, любопытные сельчане, нервные боевики «Донецкой народной республики»... Этот странный мир, образовавшийся за последние несколько месяцев в восточной Украине, неожиданно объединился с судьбой двухсот девяноста восьми человек. Среди граждан Голландии, Германии, Франции, Бельгии, Великобритании, Австралии, Канады, Индонезии и Малайзии, что по трагической случайности оказались на том рейсе, вряд ли кто-то знал, что неподалеку от западной границы с Россией есть Донбасс, а на его территории вот уже четвертый месяц идет борьба за целостность Украины, что именно здесь кто-то придумал «Донецкую народную республику» и сотни людей взяли из-за этой «республики» оружие в руки.
Вряд ли кто-то сможет внятно объяснить это близким и родственникам погибших. Но когда-нибудь мы получим ответ. А золотистые украинские поля, принявшие случайных свидетелей войны, будут хранить их последний вздох.
Хтос' тото колотит'
У двадцятих числах липня на Західній Україні перекривали дороги, збирались у селах і райцентрах — начебто «проти мобілізації». Бунтували передусім дружини й матері.
Наприклад, на Прикарпатті перекривали дороги на Івано-Франківськ у Богородчанському й Калуському районах. У Брошнів-Осаді рознесли медкомісію. У місцевій пресі були повідомлення про спалення мобілізаційних списків у селах і інших районів — скажімо, на території сіл, що належать до Яремчанської міськради.
Звісно, повсюдність протестів породила й конспірологічні теорії.
— Хтос’ тото колотит’, — заявив мені літній селянин із Надвірнянського району.
Те саме думає й голова Надвірнянської райдержадміністрації Михайло Іваночко.
— Але це моя думка, а не офіційна, — кілька разів повторює він. — Складається враження, що певні спецслужби підривають мобілізацію. Суто моя думка така: це робиться, щоб показати світу, що «бандерівці» бояться.
У Надвірнянському районі й самій Надвірній протести були порівняно слабші. Щоб заспокоїти людей, 41-річний Михайло Іва-ночко, а за ним кільканадцять депутатів райради пройшли медичну комісію. Щоб подати приклад. Поки що це їх ні до чого не зобов’язало.
Під усевидющим оком Путіна
Я проїхався й поспілкувався з людьми та представниками місцевої влади в десятку населених пунктів різних районів, де повідомляли про найбільші протести.
Навіть люди, які самі брали в них участь, ставляться до протестів або іронічно, або сором’язливо.
Перша причина — вони трішки помилилися. Прийняли повістки на медкомісію за бойові повістки.
А інша причина — тут же всі патріоти, а їхні протести показали аж по російському телебаченню. Найбільшого розголосу як по українському телебаченню, так і по російському набув протест у Богородчанах. Тут перекривали дорогу й пікетували райраду і райдержадміністрацію. Як пише місцева газета, це був найбільший протест із часів ще Помаранчевої революції.
Заступник голови Богородчанської райради Петро Варшавський спершу заявляв, що не має часу приділити мені увагу, а потім говорив близько години.
— Журналісти так усе розтиражували, — каже він. — А інформація потрапляє куди? Самі знаєте! Сфабриковано було прекрасно.
І в той самий день пішло по російських каналах.
Він ніби ображений, що «розкрутили» саме Богородчанський протест. У сусідній Надвірній теж були.
— Якщо Іваночко вам каже, що в них усе спокійно — це його справа, — каже Варшавський.
