Подібна ситуація була в інших селах. Протести піднялись у перші ж години після того, як від хати до хати, всім поголовно, почали носити повістки.
— А то розказують, що тут діяла ФСБ, — обурюється Марія Романівна Стасюк, голова сільради Студінки Калуського району.
Марія Стасюк показує мені повістки, але не дозволяє сфотографувати. Це маленькі пожовклі папірці без слова «повістка» чи будь-якого іншого заголовка. Підписуватися треба під фразою «З забороною виїзду з місця проживання ознайомлений». Звісно, це лякає, а усні пояснення посильних сільради мало чим заспокоюють.
Протести у Студінці не були масовішими, ніж в інших місцях, — просто сталося так, що в когось були знайомі в обласній пресі, а тому протести набули розголосу.
— Ви краще поїдьте у Бондарів, там дорогу перекривали, просто це преса менше висвітлила, — переводить стрілки Марія Стасюк. — А щодо спецслужб, то не працює тут ніяка ФСБ, а працює мама і жінка.
Нічого вони не зірвали
У Микуличині Яремчанської міськради чоловіки казали:
— А медкомісії як прийшли, так і пішли...
У Брошнів-Осаді, де розігнали медкомісію, влаштовану прямо в сільраді, вусатий чоловік Сашко й одноногий Міша пояснюють обурення населення.
— Призначили оце нам місцевих фельдшерок, — каже Сашко. — Значить, одна сліпа тебе дивиться...
— А друга глуха тебе слухає, — підхоплює Міша.
Голова сільради Студінки розповідає, як на зборах у голови рай-держадміністрації всі були проти масової роздачі повісток.
— Казали їм: ви можете прийняти по сто чоловіків за день — от і висилайте по сто повісток за раз.
Але військкомати вирішили нахрапом провести медогляд всіх селян за раз. Найгірше — повістки переважно роздавали у вихідні 19 та 20 липня — в цей час іще не було навіть указу президента про часткову мобілізацію. Тому всі й обурились.
У Калусько-Рожнятівському об’єднаному військкоматі усміхнений майор, який чомусь відмовився назватися, теж не визнає помилки. Думає, в кожному конкретному випадку винен кожен конкретний голова сільради.
У Студінці місцеві мешканці вважали, що «головиха не дала повістки своїм родичам», хоча сама Стасюк казала мені, що дала повістку і своєму синові, хоча той пожежник-рятувальник і має бути звільнений від служби.
— А у Брошневі? Там теж голова замішаний, — каже майор.
У військкоматі не визнають своєї помилки. Але надто вже одноманітно «замішані голови сільрад» по всьому регіону.
— А те, що кажуть, що протести зірвали нашу роботу, — неправда. Людям приходять повістки, люди проходять медкомісії.
Не визнавши публічно помилки, військкомати таки змінили тактику. І якщо раніше говорили про «розгоряння істерики» на Західній Україні, нині «істерика» вляглася так само швидко, як і розгорілась.
Військкомати пробували провести медогляди в один захід, зачепили цим усіх водночас — і миттєво спалахнули протести.
Тепер військкомати надсилають повістки потрохи тут і потрохи там. Протести й затихли.
У Запоріжжі триває суд над 41 українським військовослужбовцем 51-ї аеромобільної бригади. Їх звинувачують у дезертирстві. Наприкінці липня вони опинилися на території Росії, після чого росіяни повернули їх Україні.
Нині десантники перебувають у Запоріжжі у військовій частині А1978, яку в народі називають Уральськими казармами.
За версією влади, яку повідомило нам джерело в адміністрації президента, в 51-й бригаді був один слабодухий хлопець, який ходив у ближнє село випивати. Там його стали обробляти сепаратисти і пропонувати здатися в Росію. А він став підбурювати інших.
Версія хлопців не зводиться до «одного хлопця», а охоплює більше аспектів. Ми зустрілись із десантниками, їхніми родичами та адвокатами й спробували розібратися, що насправді сталося з десантниками 51-ї аеромобільної бригади. Зустріч відбувається в Уральських казармах.
Хоч усміхатися почали
Віктор Січкун сидить увесь ранок із дружиною. Волонтерки з Жіночої сотні посміюються з сором’язливості одруженої пари.
Солдати й волонтерки розмовляють передусім про медичні справи. Складають списки. У двох — закриті черепно-мозкові травми. В одного — потягнута зв’язка. Переважно ж солдати в задовільному фізичному стані. Поширені раніше чутки про контузії й опіки у полонених виявилися неправдою.
— Я би кардіограму зробив, суто для себе, — каже Віктор Січкун.
Його дружина розповідає, що у Січкуна ще в мирний час був передінфарктний стан.
— А як медкомісію пройшов?
— А не було медкомісії, — каже його дружина.
Солдати та їхні родички навперебій розповідають. Одному дали 3 години, щоб з обласного центру, де працював, приїхати у військкомат у райцентр. Іншому взагалі дали на збори 15 хвилин. Вони вже стояли на обліку як здорові — і їх, не оглянувши ще раз, відправили служити. Це була «перша хвиля» мобілізації. Всі призвані 9—11 квітня.
— Дениска, а тебе медицинская помощь не нужна? — питає Світлана Василюк із запорізької Жіночої сотні.
