— Софі має читати, а не гратися в гру, — мовила Ло, не підводячи погляду. — Ось чому вона хвилюється.
— Зрозуміло.
На стінному календарі кілька дат було позначено червоним. Слова були написані легенько, а потім закреслені чорними лініями.
— Все одно, мама нам дозволила, тож нам можна тут сидіти, — сказала Софі. — А тобі можна?
— Гм-м, не знаю, — мовив Нейтан, досі роздивляючись календар. Він і справді почувався в цій кімнаті не в своїй тарілці. Коли ще всім керував тато, Нейтан з братами й порогу не переступав.
— Йому можна, — почувся з дверей Ільзин голос. Вона втомлено всміхнулася до Нейтана. — Вечеря майже готова. Дівчата, починайте складати свої речі.
Руки Нейтан, може, й відмив, та коли Ільза ввійшла в кабінет, він зненацька згадав, що на сорочці засох піт, а у волоссі повно куряви. Він нічого не зробив, хіба що непомітно відступив на крок, коли Ільза підійшла і стала поряд з ним навпроти стінного календаря. За роки Нейтан зрозумів, що йому легше, коли він фізично тримається на відстані від неї.
Час до часу Нейтан замислювався, чи знає Кемерон про те, що колись сталося між ним та Ільзою. Якщо так, то дізнався він про це не від Нейтана. Хоча Нейтан раз чи двічі відчував спокусу все йому розповісти, коли Кем поводився як козел. Можливо, Кем запитав Ільзу — він-бо знав, що в ті часи Нейтан нею цікавився, але той факт, що Нейтан ані слова про це не чув, надавав певності, що їхня з Ільзою таємниця залишилася таємницею.
Нейтан, зі свого боку, тримав рота на замку і сам тримався подалі від неї з того самого дня, коли вперше зіткнувся з нею на кухні цього будинку. Це було перше Різдво після його публічного вигнання. Не схоже було, що святковий настрій підштовхне людей усе йому пробачити, а Джекі вперлася й відмовилася відпустити Зандера бодай на кілька днів. Нейтан радо лишився б удома й лежав у темряві, накрившись із головою, але Ліз наполягала, щоб він приїхав у гості. Врешті-решт вона так його замучила, що легше було піддатися, ніж сперечатися. Втомлений і запорошений з дороги, Нейтан зайшов на кухню в пошуках пива, а натомість побачив Ільзу.
Коли вона обернулася з глечиком води в руках, на одну божевільну мить Нейтанові здалося, що вона приїхала побачитися з ним. Та коли поріг кухні переступив Кемерон і підійшов просто до Ільзи, Нейтанові перехопило подих, наче йому зацідили в живіт.
— Ви двоє вже познайомилися? — запитав Кемерон, і Нейтанові здалося, що брат йому підморгнув. Нейтан, у якого паморочилося в голові, заледве спромігся кивнути. Всю вечерю він просидів мовчки, а решта родини теревенила з Кемероновою новою дівчиною. Намагання втягнути в розмову Нейтана наштовхувалися на буркотіння. Нейтан не мав певності, що зможе говорити.
Згодом він стовбичив у коридорі, міркуючи: може, варто просто поїхати геть, — і там його знайшла Ільза. Вони опинилися наодинці: стояли поряд, але не занадто близько. Зберігали належну дистанцію.
«Приємно знову тебе бачити», — промовила Ільза.
«І тебе». Вони обоє говорили водночас щиро й нещиро.
«Ти більше не заходив у паб».
«Ні». Він потер підборіддя — і раптом його накрило бажання сісти й усе їй розповісти. Всі ті речі, які обтяжували його свідомість. Як йому важко було останні місяці, і як він шкодує про те, що так повівся з Кітом, і як йому страшно за майбутнє. Як йому бракувало її. А потім здалеку в коридор долинув ледь чутний голос Кемерона. Нейтан зробив неглибокий вдих. «Виникли деякі проблеми».
«Я чула, — мовила Ільза й почекала. А коли він не озвався, провадила. — Схоже, в тебе були важкі часи».
«Зі мною все гаразд, — голос Нейтана тріснув, і довелося ковтнути. — Все буде гаразд». Він подивився на неї згори і зрозумів, що саме слід сказати. Вибачення вже крутилося на язику, коли в іншому кінці коридору грюкнули двері, й вони з Ільзою обоє здригнулися. Ільза зробила маленький крок назад, потім ще один. Належна дистанція занадто збільшилася, щоб можна було говорити вільно.
«Не очікувала тебе тут побачити». Тепер вона почувалася ніяково.
«Ну, Кемерон — мій брат».
«Знаю, але він казав... — вона не договорила. — Нейтане, я цього не знала, коли познайомилася з ним, — вона витримала його погляд. — Вибач».
Він примусив себе не відводити очей і знизав плечима.
«Та я цим не переймаюся, правда».
Її обличчя напружилося, й усмішка на мить запізнилася. «От і добре».
Може, Ільза й не знала, що вони — брати, подумалося Нейтанові, а от Кемерон точно знав. Гаразд, Ільза — доросла жінка, Нейтан не може вважати, що вона йому належатиме тільки тому, що вони покачалися на задньому сидінні його машини. Може, він дуже помиляється, але не схоже було, щоб вона взагалі дуже цікавила Кемерона, аж поки Нейтан не подзвонив зі своїм проханням.
