За десять місяців народилася Софі, а ще за чотири місяці Кемерон з Ільзою побралися. Нейтан не пішов. Натомість він здійснив вісімнадцятигодинну поїздку в Брисбен. Він з’явився у Джекі на порозі з угодою про опіку в руках, і вони горлали одне на одного, поки хтось не викликав поліцію.
А зараз він спостерігав, як Ільза велить дівчатам позбирати іграшки. Вона здавалася неуважною, і в нього виникло враження, наче вона хоче про щось поговорити (про Дженну Мур, здогадувався він), але не може, поки доньки в кімнаті. Отож натомість він указав на стінний календар і на викреслені записи.
— Що це за позначки? Кем збирався наступного року змінити дати об’їзду пасовиськ?
— А! — Ільза підвелася й стала поряд з ним перед календарем. — Ні. Ну, тобто це була тільки ідея.
Нейтан нахмурився, розшифровуючи записи.
— І як ви хотіли? Змістити тут і тут?
— Так. А потім ще раз, пізніше.
Вона взяла зі столу товстий щоденник і розгорнула, показуючи Нейтанові.
— Переставити дати отак, — указала вона, і її рука торкнулася його руки. — Уникнути заторів, де наші підрядчики щороку стикаються з підрядчиками Атертону. А я ще думала: якщо ми скоординуємо дії з тобою, — якщо тебе це зацікавить, звісно, — то отримаємо переваги від ефекту масштабу.
Нейтан, хмурячись, гортав сторінки, списані її охайним почерком.
— Ага, ймовірно.
— Гадаєш, могло б спрацювати?
— Слід усе добре прорахувати. Але, можливо, варто спробувати.
— Взагалі-то це була Бабова ідея. Я лише проробила дати й логістику.
— Це Баб до такого додумався? — здивувався Нейтан.
— Гадаю, він уже ситий був по горло одними й тими самим проблемами щороку й хотів спробувати щось інше. Він дуже кмітливий у таких речах. Кемерон казав, це тому, що він лінивий, але якщо це сприяє ефективності в роботі, то хіба не байдуже?
Нейтан почув у коридорі кроки. Дівчата зібрали останні іграшки. Ло, схоже, старанно їх перелічувала, перевіряючи кожну, й Ільза, побачивши це, трішки нахмурилася. Двері в кабінет відчинилися, й зазирнув Баб.
— Мама кличе на вечерю.
Він побачив, що Нейтан з Ільзою роздивляються календар, і на його обличчі ковзнула тінь; дівчата в цей час протупотіли повз нього в коридор.
— Про що ви розмовляли? — зайшов у кабінет Баб. — Про господарство?
«Без мене?» — малося на увазі.
— Я розповіла Нейтанові твою ідею щодо об’їзду пасовиськ, — мовила Ільза, і Баб трохи пом’якшився.
— О! Ага. Непогана, правда?
— А чому все це викреслено? — кивнув Нейтан на стінний календар.
— У плані були прогалини, — пояснила Ільза. — Кем хотів усе прорахувати, перш ніж запроваджувати великі зміни. Думав відкласти на рік, аби підготувати все, щоб спрацювало.
— Ага, ну звісно, — пирхнув Баб. — Слухайте, Кема нема, тож я не збираюся на нього наговорювати, але ми всі знаємо: якби ця ідея спала на думку Кемові першому, ми б усе вже зробили. Вибачте, але саме так і було. Єдина проблема з тою ідеєю була в тому, що то не Кемова клята ідея.
Баб підступив ближче до календаря, щоб прочитати написане Ільзою. Якусь хвильку в кабінеті було тихо.
— Але зараз ми могли б це зробити, — занадто недбалим тоном промовив він. — Ми втрьох.
Обертаючись до Баба, Нейтан збагнув, що брат міркував над цим. У повітрі витала якась недомовленість. Щось схоже на змову, подумалося Нейтанові, й від цього зробилося некомфортно. Він не знав, що сказати, отож нічого не казав, і Баб нарешті стенув плечима.
— Ну, то таке. Просто подумай про це, — зронив він, виходячи за поріг. — Але нас уже ніщо не зупинить.
Провівши його поглядом, Ільза з дивним виразом на обличчі похитала головою.
— Слухай, оці Бабові слова, що це була не Кемеронова ідея... То була не єдина причина. І Баб це знає. Хай там як... — вона кинула щоденник назад на стіл. — Не знаю. Не можу зараз про це думати. Всі подробиці тут, якщо схочеш ознайомитися детальніше.
Вона вийшла, а Нейтан за нею, вимикаючи по собі світло й занурюючи кабінет у темряву. На кухні було страшенно гаряче, і на Нейтана миттю накотила втома.
— Як там у Леманових горах? — запитав Гарі, сідаючи до столу.
— Нормально, все полагодили, — відповів Нейтан. — Нічого серйозного.
— У Леманових горах треба обережніше, — пролунав мов нізвідки тоненький голосок, і лише за мить Нейтан збагнув, що це Ло. Вона, ігноруючи свою тарілку, сердито втупилася в аркуш паперу.
— Чого це? — погладила її по голові Ільза.
— Тато мав їхати в Леманові гори — й більше не повернувся.
Ільзина долоня застигла на доньчиній голові.
— Але тато не поїхав у гори, Ло. Це не пов’язано з тим, чому він не повернувся.
— Я знаю це. Я знаю, чому тато не повернувся.
На довгу хвилю всі замовкли.
— І чому ж, Ло? — нарешті розітнув тишу голос Гарі.
Дівчинка звела очі, та, збагнувши, що на неї всі дивляться, знову втупилася вниз.
— Лоїс! Я тебе питаю.
— Та я нічого. Це не має значення, — заледве чутно озвалася вона.
Ільза пригорнула її рукою.
— Усе гаразд, люба.
— Нехай розповість, Ільзо, — мовив Гарі.
— Вона не хоче.
— Секунду тому хотіла.
— Вона ще маленька, Гарі.
— Я хочу знати, що вона мала на увазі...
