І я доведу, що я не дурний. Наступного місяця я складу екзамен з математики рівня «А» і отримаю оцінку «А». У нашій школі ще ніхто не складав екзаменів рівня «А», а директор, місіс Ґасконь, узагалі спочатку не хотіла, щоби я його складав. Вона сказала, що в них немає матеріальної бази, аби проводити іспити рівня «А». Але Батько став сперечатися з місіс Ґасконь і дуже розсердився. Місіс Ґасконь пояснила, що вона не хоче ставитися до мене по-особливому, бо тоді всі інші діти в школі також захочуть, щоби до них ставилися по-особливому, а це спричинить прецедент. І я завжди можу скласти екзамен рівня «А» пізніше, коли мені виповниться 18.
Коли місіс Ґасконь говорила ці речі, ми з Батьком сиділи в її кабінеті, і тоді він сказав:
— А вам не здається, що у Крістофера й так не життя, а лайно? То ви навіть цю нагоду хочете йому пересрати. Господи Ісусе, це ж єдина справа, до якої він дійсно годиться.
Тоді місіс Ґасконь сказала, що вони з Батьком поговорять про це іншим разом, коли залишаться сам на сам. А Батько спитав її, чи вона збиралася сказати щось таке, що соромилася говорити в моїй присутності, і вона відповіла, що ні, тож він сказав:
— То кажіть усе зараз.
І вона пояснила, що для того, аби я складав екзамен рівня «А», треба виділити когось зі співробітників, щоби він сидів зі мною в окремій кімнаті. А Батько сказав, що заплатить £50 тому, хто залишиться зі мною в школі після занять, і жодні відмови його не влаштують. Вона відповіла, що їй треба про це подумати. Наступного тижня вона зателефонувала Батькові додому й повідомила, що я зможу складати іспит рівня «А» і Отець Пітерс буде, що називається, спостерігачем.
А після того як я складу екзамен з математики рівня «А», хочу скласти екзамен із вищої математики й фізики рівня «А», тоді я зможу вступити до університету. У нашому місті, яке називається Свіндон, немає університетів, бо це невеликий населений пункт. Тож нам доведеться переїхати до іншого міста, де є університет, оскільки я не хочу жити сам або в одному помешканні зі студентами. Але все гаразд, оскільки Батько також хоче переїхати до іншого міста. Інколи він каже щось на кшталт: «Нам треба забиратися з цього містечка, малий». Або щось на кшталт: «Свіндон — це дірка в сраці світу».
Потім, коли я отримаю диплом з математики, або з фізики, або з математики й фізики, то почну працювати, зароблятиму багато грошей і зможу платити робітникові, який би за мною доглядав, готував їсти й прав мої речі, або я знайду жінку, ми з нею поберемося, вона стане моєю дружиною й готуватиме мені їсти, тож у мене буде компанія і я не буду жити один.
Раніше я гадав, що Мати й Батько можуть розлучитися. Це тому, що вони часто сварилися, а інколи ненавиділи одне одного. Це через стрес, який вони діставали в результаті того, що доглядали за людиною з Розладами Поведінки, як у мене. У мене було багато Розладів Поведінки, але зараз уже менше, оскільки я подорослішав і можу самостійно приймати рішення й робити такі речі, як виходити з дому чи купляти щось у магазині в кінці вулиці.
Ось які в мене Розлади Поведінки:
А. Не розмовляю з людьми протягом довгого часу[4].
Б. Нічого не їм і не п’ю протягом довгого часу[5].
В. Не люблю, коли мене торкаються.
Г. Кричу, коли я сердитий чи спантеличений.
Ґ. Мені не подобається перебувати в дуже малих приміщеннях з іншими людьми.
Д. Б’ю речі, коли я сердитий чи спантеличений.
Е. Стогну.
Є. Мені не подобаються жовті та коричневі речі, я відмовляюся торкатися жовтих і коричневих речей.
Ж. Відмовляюся користуватися своєю зубною щіткою, якщо її хтось торкався.
З. Не їм, якщо різні види їжі на тарілці торкаються одне одного.
И. Не помічаю, коли люди на мене сердяться.
І. Не всміхаюся.
Й. Кажу такі речі, які інші люди вважають грубими[6].
К. Роблю дурниці[7].
Л. Б’ю інших людей.
М. Ненавиджу Францію.
Н. Їжджу на Материній машині[8].
О. Серджуся, якщо хтось пересуває меблі[9].
Інколи Мати й Батько дуже сердилися через такі речі й починали кричати на мене або одне на одного.
Інколи Батько казав: «Крістофере, якщо ти не будеш поводитися по-людськи, то, чесне слово, я з тебе три шкури спущу» або Мати казала: «Господи, Крістофере, я серйозно замислююсь над тим, аби здати тебе до інтернату», а ще Мати казала: «Ти мене скоро в могилу заженеш».
Коли я повернувся додому, Батько вже приготував для мене вечерю й сидів за столом у кухні. На ньому була картата фланелева сорочка. На вечерю були печена квасоля, броколі та два шматки шинки, і вони були викладені на тарілці так, що не торкалися одне одного.
— Де ти був? — спитав Батько.