— Я був надворі, — відповів я. Це називається «безвинна брехня». Безвинна брехня — це зовсім не брехня. Це коли ти кажеш правду, але не всю. Це означає, що все, що ми говоримо, — це безвинна брехня, наприклад, мене питають: «Чим ти хочеш сьогодні займатися, Крістофере?», а я відповідаю: «Хочу малювати з місіс Пітерс», але я не кажу: «Я хочу з’їсти свій ланч, сходити в туалет, піти додому після школи, погратися з Тобі, повечеряти, погратися на комп’ютері й лягти спати». Тож я припустився безвинної брехні, оскільки знав, що Батько не хоче, аби я був детективом.
— Мені щойно дзвонила місіс Шиєрс, — повідомив Батько.
Я почав їсти свою печену квасолю, броколі й два шматки шинки.
— Якого біса ти роздивлявся в неї в саду? — спитав тоді Батько.
— Я проводив розслідування, оскільки хотів дізнатися, хто вбив Веллінгтона, — відповів я.
— Крістофере, скільки разів я маю тобі казати? — знову спитав Батько.
Печена квасоля, броколі й шинка вистигли, але мені було байдуже. Я їм дуже повільно, і їжа майже завжди холоне.
— Я казав тобі не пхати свого носа в чужі справи, — продовжив Батько.
— Я гадаю, що Веллінгтона міг убити містер Шиєрс, — промовив я.
Батько промовчав.
— Він — мій Головний Підозрюваний. Оскільки я гадаю, що Веллінгтона вбили для того, аби засмутити місіс Шиєрс. І вбивство зазвичай скоює хтось із близького… — сказав я.
Батько дуже сильно стукнув кулаком по столу, так що наші тарілки та його ніж із виделкою підстрибнули, а моя шинка сповзла набік і торкнулася броколі, тож я більше не міг їсти ані шинку, ані броколі.
— Не смій промовляти ім’я цього чоловіка в моєму домі! — закричав тоді Батько.
— Чому? — спитав я.
— Бо він — дуже погана людина, — відповів він.
— А це означає, що він міг убити Веллінгтона? — спитав я.
Батько обхопив руками голову:
— Господи помилуй.
Я зрозумів, що батько сердиться на мене, тому сказав:
— Я знаю, що ти наказав мені не лізти в чужі справи, але місіс Шиєрс — наш друг.
— Ну, більше не друг, — відказав Батько.
— Чому? — спитав я.
— Гаразд, Крістофере. Запам’ятай, що я тобі зараз скажу, запам’ятай раз і назавжди. Повторювати не буду. Дивися на мене, коли я до тебе звертаюся, заради всього святого. Подивися на мене. Ти більше не ходитимеш до місіс Шиєрс і не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше нікого не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше не залізатимеш без дозволу в чужі сади. І ти негайно покинеш гратися в цього клятого детектива, — сказав Батько.
Я нічого не відповів.
— Я змушу тебе пообіцяти, Крістофере. І ти знаєш, що відбувається, коли я змушую тебе обіцяти, — сказав він.
Я дійсно знав, що відбувається, коли я щось обіцяю. Мені треба сказати, що я ніколи більше цього не робитиму, а потім я не можу цього робити, оскільки тоді обіцянка стане брехнею.
— Знаю, — відповів я.
— Пообіцяй, що ти більше ніколи так не робитимеш. Пообіцяй, що ти негайно покинеш свої дурні забавки, гаразд?
— Обіцяю, — сказав я.
Я гадаю, що міг би стати дуже хорошим астронавтом.
Для того щоби стати хорошим астронавтом, треба бути розумним, а я розумний. Також треба знатися на тому, як працюють механізми, і я добре знаюся на тому, як працюють механізми. Також треба, щоби тобі подобалося бути на самоті в малесенькому космічному кораблі за тисячі й тисячі миль від земної поверхні, щоби не було нападів паніки чи клаустрофобії, щоби ти не сумував за домівкою та не збожеволів. Мені дуже подобається обмежений простір, поки в таких місцях зі мною немає інших людей. Інколи мені хочеться побути на самоті, тож я забираюся до сушарки, що біля ванної кімнати, протискуюся до бойлера, зачиняю за собою двері, а потім сиджу й думаю там годинами, і від цього мені стає дуже спокійно.
Тож мені би довелося самому літати в космос або мати окреме приміщення на космічному кораблі, куди би ніхто не міг зайти.
А також на космічному кораблі немає жовтих і коричневих речей, і це теж добре.
Мені би довелося говорити з людьми із Центру Керування Польотами, але ми би це робили через радіоміст і телевізійний екран, тож я би міг їх вважати не реальними незнайомцями, а персонажами комп’ютерної гри.
А також я зовсім не сумуватиму за домівкою, оскільки мене оточуватимуть речі, які мені подобаються, як-то: механізми, комп’ютери та відкритий космос.
А ще я зміг би визирати в маленьке вікно на космічному кораблі та знати, що за тисячі й тисячі миль від мене нікого немає, як я інколи уявляю влітку вночі, коли виходжу та лягаю на моріжок, дивлюся на небо й складаю долоні по обидва боки голови, щоби не бачити паркан, димар і мотузку для білизни, і я уявляю, що перебуваю в космосі.
І тоді я бачитиму тільки зорі. А зорі — це такі місця, де мільярди років тому утворилися молекули, із яких складаються живі організми.
Наприклад, усе залізо в крові, яке запобігає анемії, утворилося в зірці.
Мені би дуже хотілося взяти з собою в космос Тобі, мені могли би це дозволити, бо тварин інколи беруть у космос для експериментів, тож я би міг вигадати гарний експеримент зі щуром, від якого би щур не постраждав, і я би переконав їх дозволити взяти з собою Тобі.