— Це не дуже розумно — заводити дружбу з гостями. — Бен серйозно на мене подивився. — А особливо з цим британсько-азійським красунчиком, який вважає, що будь-яка дівчина впаде йому в обійми, як тільки він усміхнеться.
— Мабуть, так і є, — сказала я, а тоді швидко додала: — Та мене це, звичайно, не стосується.
— Мені щойно здалося інакше. Ви виглядали досить… близькими. Ніби ви не вперше вже тримаєтесь за ручки.
— Ми взагалі не… — я не договорила. Це було вже занадто, весь час виправдовуватись. Я зовсім не зробила нічого ганебного. Навіть у неправдивому варіанті історії.
— А що ж ти шукав там, у маленькому вестибюлі нагорі? — запитала я і подивилася Бену прямо у вічі.
Бен кілька секунд дивився у відповідь, а тоді відвів погляд.
— Маєш на увазі, як я здогадався тебе там шукати? Це підказала мені Аріана. Тебе багаторазово бачили на третьому поверсі з цим… ем-м… англійцем.
— Хто така в біса ця Аріана?
— Одна зі студенток із Лозанни, що працює на панну Мюллер, така блондинка з гривкою. Ти мала б її знати, вона твоя сусідка.
— А-а, ти маєш на увазі Забулаім’я? — Я почала кусати нижню губу. Потроху мені все прояснювалось. Та це мене не заспокоювало, а навпаки — ще дужче злило. — Тож Забулаім’я підійшла до тебе на рецепцію і сказала, що я з Трістаном Брауном на третьому поверсі тримаємося за ручки, так? І ти повірив цій противній донощиці?
Я розуміла, звідки в мене в горлі раптом з’явився цей гіркуватий присмак.
Бен дивився на мене з високо піднятими бровами.
— Вона й інші дівчатка дуже за тебе хвилювалися. Вони бачили тебе з цим типом ще раніше. У кімнаті для білизни. — Він глибоко вдихнув, а тоді додав: — Куди гостям вхід заборонений.
— Ну, звісно,
— Може, щоби вберегти тебе від якихось дурниць? Цілком могло бути, що цей гість тебе до чогось змушував. — Бен на мить зціпив губи. — Та він явно не робив нічого, чого б ти не хотіла.
— Можеш передати своїм подружкам із Лозанни, що їх узагалі не обходить моє особисте життя, — просичала я.
— Вони принаймні, на відміну від тебе, знають готельні правила, — відповів Бен. — Це тобі не готель, де працівники вважають нормальним крутити інтрижки з гостями по кімнатах для білизни та напівтемних закутках.
Тепер він зайшов занадто далеко.
Я відчула, як мені на очі навернулися сльози. У мене завжди так було: коли стримувати лють уже не було сили, я починала ридати. А тоді з мене вже не витягти жодного розумного слова. І ще кілька хвилин тому мене мучили докори сумління, бо йому збрехала?
— Це мій обов’язок — вказувати тобі на неправильну поведінку, що може негативно вплинути на репутацію готелю.
Бен явно не помічав, що зі мною чинять його слова.
Від того, що я стримувала сльози, вже пекли очі.
— На твоєму місці я був би Аріані вдячним за те, що вона прийшла з цим до мене, а не до мого батька.
— Не впевнена, що й тобі можна довіряти!
Я хотіла це крикнути, та, на диво, ледве вичавила з себе ці слова. І прозвучали вони ледь чутно, дуже глухо.
— Зараз ти страшенно схожий на свого батька. Та які ми там друзі, Бене! Та краще вже я дружитиму з британсько-азійським красунчиком. Трістан принаймні може розпізнати дурнуватих дівиць, коли їх зустрічає.
Не чекаючи його відповіді, я кинулася повз нього до кімнати консьєржа і щосили захряснула за собою двері!
— О, чудово, — сказав мсьє Роше. — Тут було так тихо, що я ледве не заснув.
Я вперлася спиною в двері, драматично вдихаючи і видихаючи. Мсьє Роше точно чув нашу сварку, що було добре, бо це заощадило мені час на повторення кожнісінької гіркої деталі. Тож я відразу розплакалася.
Бен вийшов з іншого боку, перетнув великими, лютими кроками вестибюль, зайшов за стійку рецепції й почав демонстративно лупити по клавіатурі.
— Я б йому добряче врізала, — випалила я. — Або штовхнула. Або зробила дуже боляче ще якимось способом.
— Замашний ляпас інколи кращий за поганий поцілунок. — Мсьє Роше взяв із картонної коробки стос вітальних листівок і почав розкладати їх на стійку. — Я десь таке вичитав.
Британський актор, який ходив, певно, зі своєю дружиною на різдвяну прогулянку, увійшов через обертові двері, принісши з собою подих холоду. Бен подав їм ключ від кімнати, кинувши при цьому короткий погляд у наш бік. Я б з радістю кинула в нього одним із до блиску відполірованих яблук, що лежали на тарелі на стійці.
— Він мені закинув, що я нібито кручу інтрижки… з гостем, — випалила я, як тільки люди зникли на сходах. — По напівтемних закутках. Бо ці дурні корови з команди допоміжних дівиць… — Спересердя мені все ще спирало дух. Хоча, коли я використовувала лексикон Ґрейсі, мені ставало легше. А ще це допомагало стримувати сльози.
— Це не дуже мило з боку Бена.
Мсьє Роше простягнув мені стос листівок, і я почала автоматично їх розкладати.