Я був злий. Я шаленів і розтрощив мармурову кафедру в лекторії факультету (захищену п’ятьма шарами магії, досі не доганяю, як так вийшло). Я клявся, що занапащу Сатала і весь його рід до сьомого коліна – Ракшат обіцявся носити мені на могилку квіти. Ми випили по келішку (з викладачем, офігеть!) і швидко зійшлися на тому, що нинішній великий бос – буйний псих з манією переслідування, помішаний на теорії змови. Світ без нього стане лише чистішим! Але для всіх буде краще, якщо сам господь бог його вразить, так би мовити, персонально. Бога якої саме конфесії ми хотіли би бачити месником в цьому випадку, нам вирішити не вдалося – на шум прибіг декан і всіх вигнав.
В результаті, якщо раніше заняття чорною магією мене просто втомлювали, то тепер вони мене почали жахливо дратувати. Що і як я буду здавати? І – кому? Бойові прокляття – тема, по якій потопталися покоління чарівників, нічого нового там не буде винайдено ще тисячу років, військова кафедра видає дипломи виключно практиком, за бойові заслуги.
Нарешті, після довгої відсутності, зі столиці повернувся Сатал. Мій найдобріший наставник подивився на мою кислу фізіономію, вислухав гіркі нарікання, потім відвів мене у спортзал і цивілізовано віддоходупелив. Я розлютився і врізав йому по яйцях (непереможний краухардський прийом), а потім втік додому, в чому був (в трусах і майці по морозу – добре!). До наступної середи Кевінахарі встигла так обробити координатора, що вголос той інцидент він і не згадував, але наполегливо пропонував мені дати пару уроків боротьби. Я ввічливо віднєкувався – мої причандали були мені ще дорогі. В кіні кінців улюблений вчитель вирішив, що теорії з мене досить і відправив на полігон Відділу Усунення, практикуватися.
І тиша закінчилася, пекло її візьми.
Ранок (сьома ранку!), неділя (вихідний!), холодно, накрапає дощ. На тричі переораних дюнах невеликого острова (а де ще може знаходитися полігон для бойових магів) стоїть п’ятеро новобранців-чистильників і капрал-інструктор з такою пикою, що просто «мамо, де мої капці!».
З яких це пір я – новобранець? А з яких пір це хоч когось цікавить? Заняття йдуть з сьомої до одинадцятої (чотири години!), значить, чотири вихідних на місяць у мене будуть гарантовано зайняті. І це якщо мені вдасться виявити твердість і не дати Саталу записати мене на повний курс.
- Бійці! - голос у інструктора був такий, що в будь-якій точці острова було чути без всякої підсилюючої магії. - Молода опора Інгерніки!!! Сьогодні ви вступаєте на тернисту путь! Суворі випробування чекають вас на цій путі. Деякі загинуть!! Але не осоромлять честь бойового мага!!!
Окриляючий початок...
Я слухав і намагався зрозуміти, чому – неділя? Невже капралові так подобається його робота? Потім до мене дійшло, що у всі інші дні тут, скорше за все, ганяють кадрових чистильників, для відновлення і закріплення навиків, а бойовий маг на зарплатні нізащо не вийде на роботу у свій вихідний. Якщо новачків законопачують на ранок неділі, значить, у Сатала серйозні наміри щодо приведення своїх підлеглих в найкращу форму. І мене, відповідно, теж...
- Тангор!!! - гаркнув капрал таким голосом, від якого буди-який білий на все життя залишився би заїкою. - Ти чим зайнятий?!
- Я слухаю, сер, - з готовністю відрапортував я, відчуваючи гостре дежавю.
- Тоді відповідайте, сер Мудрагель, - він втупив у мене товстий як сарделька палець (схопить за плече – уб’ю!), - найперші дії при зіткненні з потойбічним феноменом?
- Визначити, що це за феномен? - обережно запропонував я, намагаючись не звертати увагу на близькість потворної пики.
Мої брати по зброї дружно загигикали.
- Мовча-ать!!! - гаркнув капрал, навіть у мене серце підстрибнуло. Навіщо так лякати-то? - Єдино правильна відповідь! Зустрічається на диво рідко!!! А дар-р-ре-е-емно...
Від цього протяжного «р-ре-е-е» у мене по спині поповзли волохаті гусениці. Я-то, дурень, фукав на містера Ракшата – неймовірно інтеліґентного мага з університетською освітою! За майбутнє Інгерніки можна не турбуватися – персонаж, здатний довести до дрижаків чорного з Краухарда, мусить бути непереможним воїном. Чи це у мене просто з нервами щось? Ні, он, сусід зліва також пополотнів, як зомбі. Двоє справа тривожно перезираються, чує моє серце, змовляються драпати. Ха! Катер уже відійшов, а з берегом острів з’єднує лише розвідний міст, який, безсумнівно, уже підняли. У цього відморозка все продумано – учням не втекти!
