Далі почалися власне заняття. Полігон заполонили зойки «Данґемахарус!», було чути тріскіт блискавиць і матюки інструктора – чистильники-початківці демонстрували свої здібності на створених за допомогою чорної магії імітаторах. Складнопідрядних речень капрал вимовляти не вмів, а йому цього було і не треба – випускників Університету серед курсантів не було (крім мене, природньо). Чотири інших новобранці були типовими як на сьогодення чорними – в міру нахабними і умовно-освіченими. Якби не вплив дядька Ґордона, я цілком міг би виявитися одним з них. Ритуал Здобуття Сили вони проходили в якомусь провінційному училищі чи армійській учебці, а слова «Вища Магія» вимовляли з легким заїканням. Карколомні тонкощі теорії були пацанам нецікаві, вчили їх методом Непереможної Довбні – чим простіше, тим краще. Цілком робочий принцип, якщо згадати, як я примудрявся підробляти з одним-єдиним відпрацьованим прокляттям. Від капрала вимагалося відшліфувати рефлекси новачків, а також вберегти їх від найбільш поширених помилок, не пояснюючи, що саме вони роблять не так. Надмір знань породжує печалі, так би мовити.
Ось це і є хвалена бойова магія, яку всі так ніжно люблять? Пофіг мізки, пофіг розуміння, головне – якмога потужніший канал і якнайкраща реакція, все інше добирається по мірі практики. І ось тепер мене (мене!) намагаються законопатити на рівень сільських забіяк. Не дамся!!!!
Шум, суєта і примітивність завдань навівали на мене неймовірну нудьгу, а тренажери, що імітували нежить, викликали лише дурнуватий сміх. Звичайні люди різниці між чорним прокляттям і потойбічним феноменом не бачать, і дуже даремно. Це як бджолиний рій і лісопилка: і те, і друге дзижчить, але при цьому одне може розвалити тебе навпіл, якщо ти необережний, але, водночас, може бути знешкоджене залізним патиком. А де той рубильник, яким можна відключити атаку сотень бджіл? Все, створене людиною, несе в собі відбиток її розуму, і боротися навіть з каверзними і складними Знаками виявилося набагато простіше, ніж з примітивним, але чужим усьому живому чудовиськом. Однак, привезти на полігон нежить було неможливо (хіба ґуля, і потім бігай від нього), тому що загравання з ворожою силою завжди закінчувалися погано. Та і навіщо? Курсанти орудували маркерами, розграфляючи на піску здоровенні пентаграми (строго за інструкціями), а я шахрував – вкладав рівно стільки зусиль, щоби відключити імітатор, хоча реальним нежитям мої зусилля були б до одного місця. Але раптом перехопив уважний погляд інструктора і запанікував: замутив щось настільки химерно-руйнівне, що Ракшатові від одного погляду на це би стало погано. Словом, бабахнуло так, що дерева на березі захиталися.
- Тангор!!! - прогарчав капрал, відпльовуючись від піску (міцні тут обереги, блін).
- Моя вина! - пискнув я, намагаючись робити так, щоби вирва залишалася між мною і інструктором.
Чотири години ми розважалися, аж курилося, а під кінець капрал похмуро пообіцяв, що наступного разу запевнить, що ми прийдемо до голови по розум. Четверо курсантів пішли на причал чекати катера, а я рушив у бік мосту. Очевидно, що так рано приїхати сюди з міста можна було лише на мотоциклі, інакше мені би треба було вставати ще на годину раніше – службовий катер ходить на полігон за своїм розкладом. Весна прийшла, їдріть її в качєль! Вночі - лід, вдень - грязюка, пересуватися з місця на місце можна лише на дирижаблі.
Я видобув з сідельної сумки окуляри і ретельно протер. В принципі, на моєму мотоциклі є розсікаючі чари (це ж ексклюзивна модель!), від бризків і комах воно захищає добре, але одного разу мене знесло в кущі, і вони «мигнули» – я мало без очей не лишився. Не люблю сюрпризів!
- Тангоре, затримайтесь на хвилинку.
За моєю спиною стояв капрал, і очі в нього були добрі-добрі. Це мене одразу насторожило.
- Пройдемо зі мною!
Я чесно розглянув варіант втекти, але міст ще не опустили, і мені довелося би стрибати у воду, а погода для купання ще не дуже.
Ми почалапали на протилежний від полігону кінець острівця, де притулилося кілька маленьких сарайчиків – службові приміщення. Капрал завів мене в те, на якому красувалася табличка «Склад». На грубих дерев’яних полицях був навалений різноманітний інвентар – коробки крейдяних маркерів і дзеркал, пакетики з сіллю, мотки мотузок, граблі і лопати, а в холодному, схожому на склеп, закутку зберігалися навчальні посібники – об’їджене фомою шкло, павутина Хижої Луни, гребінь водяного закрута. На окремому столику була виставлена обвуглена голова ґоула з зубами такого розміру, що у живих таких просто не буває. Ага, ага! В тіні я просто не помітив, коли капрал встиг до мене підкрастися, і помилку свою усвідомив лише, коли мої руки заломили за спину, вивернутий лікоть жалібно хруснув. Запанікувавши, я спробував кинути нападника через стегно, але він підсік мене і поклав мордою до землі, дуже професійно. Ще і притис поясницю коліном, фіксуючи!
Будуть бити....
-Твоя робота!? - прогарчав мені на вухо цей садист, продовжуючи викручувати лікоть.
Сказати, що ні?
- Про що думав, га? Про що ти думав?!!
