Я увійшов, щільно прикривши за собою двері, і вирушив у той бік, де Макс засік засідку. Зробимо людям приємне! Йти довелося недалеко, варто було мені перетнути якусь невидиму лінію, як увімкнулося світло. Багато електричних лампочок освітили сцену: троє неприятелів переді мною (один тримає ніж біля горла Чвертки, другий тикає в мій бік арбалетом, третій – босс), ще один арбалетник стоїть в кінці проходу справа. І хтось ховається за ящиками зліва (думає, я про нього не знаю). Того, що вмикав світло, звідси не видно. Гіпотеза про те, що Рон знаходиться тут з власної волі, відпала – бідолаха був у напівпритомному стані і нічого навколо не помічав.
Та-а, накидали йому добряче... Я трохи постояв, чекаючи, що вони скажуть., Допустімо, арбалетів я тепер не боюся – коли закінчилася дія блокатора, я найпершим ділом вивчив методи захисту від такої зброї. Ось тільки той тип, що справа, цілить не в мене, а у Чвертку. Захистити себе я зможу (скільки б нападників не було), але захистити ще і Рона від двох одночасно – це вище моїх сил. Варто було пертися сюди, щоби побачити, як його заріжуть! Втручання Макса нічого не поміняє – вороги стоять надто далеко, до того ж, собаці-зомбі доведеться зайнятися шостим, котрий увімкнув світло і тепер обережно залазить на галерею (чи то нього там зброя, чи то це він так тікає, я не зрозумів його маневру).
- Ось ти і впіймався, чаклуне, - проголосив той, хто виглядав тут головним.
Я знизав плечима, ну, хочеться людині в це вірити!
- Відпустіть хлопця.
- Спробуєш чаклувати – і від помре!
- Він помре – вам всім тут кінець. Принцип пояснювати треба?
Очі вже звикли до тьмяного світла, тепер дуже добре було видно того, хто говорив – літній чоловік з буйною сивою чуприною, не маг, але обвішаний захисними амулетами з голови до ніг. Дурня, звичайно, але від самоучок допомагає. Я міг створити плетіння, яке зламало б ці його іграшки к чорту, але біда в тім, що я не міг зробити цього непомітно. Паршива ситуація.
Головний Чудесник (якщо це були вони) оскалився:
- Це ти убив вчителя Лорана!
Сумніви про Чудесників зникли. Я не став заперечувати очевидне і відповів:
- Він кинув виклик чорному магу, ми таке не прощаємо. До речі, у нього теж була така штука, - я кивнув на арбалет, – але це йому не допомогло.
- У нас є твій приятель, - резонно зауважив цей козел. - І ми можемо його вбити!
- А смисл? Якщо це буде вартувати вам усім життя?
Я собі не уявляв, як він буде викручуватися з цієї ситуації. Можна було би почекати, поки арбалетники втомляться (зброя то у них важкенька), можна було дочекатися Макса – від неухильно наближався до своєї жертви, незручність була лише в тому, що зомбі треба було лише легко придушити людину, а не вирвати йому горлянку.
Видно, думка про фактор часу непокоїла і їхнього ватажка
- Ми готові вмерти! - оголосив він. - А наші соратники зуміють зробити так, щоби ти відповів за свої злочини. Твої господарі не зможуть прикривати тебе вічно!
Я зрозумів, куди він клонить і занепокоївся: моїх навиків не вистачить для того, щоб зробити все непомітно, а помста за смерть товариша – це зовсім не те ж саме, що необхідна самооборона, тут Сатал може і не піти мені назустріч. Таким чином, хай опосередковано, вони зуміють-таки мені нашкодити – просто виставлять кримінальним злочинцем. В толкуванні законів стосовно чорних суд не знає співчуття (нам тільки волю дай, ми все на свою користь вивернем), а значить замість геройського німбу мене чекатимуть мінімум двадцять років за ґратами і Кайдани Вибавлення (уже справжні). Як я буду виглядати у очах Лючика? Якщо чесно, думка сім’ї з цього приводу хвилювала мене більше, ніж життя Рона. Ось такий я мерзенний, егоїстичний і, взагалі, – чорний маг.
- Чому ти вирішив, що мені необхідно вас вбивати? Вас посадять як вбивць, плюс – зберігання зброї. Вважаєш, цього мало?
Але, звичайно, ціна у скількись-там років ув’язнення в обмін на життя Чвертки мене не задовольняла, теж чисто з егоїстичних міркувань – якось не симетрично. Напевне, це було ясно і Чудесникові, він ще більше оскалився і кинув у мій бік якийсь предмет:
- Або ти це вип’єш прямо зараз, або можеш починати дзвонити у поліцію – твоєму дружку гаплик!
Як це часто роблять незнайомі з чорними люди, він оцінював мою поведінку, виходячи зі своєї, наївний. Я вже знав, що саме у флаконі – запах у блокатора вже дуже специфічний. Так, Роне, ти мені дорогий, але власне життя дорожче. Тішся тим, що я прослідкую, аби цю компанію отруїли в тюрмі (є в мене парочка рецептів – протиотрути не буває). Їх смерть буде жахливою! Але в той момент, коли я відмовився від думок про вбивство, ситуація повернулася до мене зовсім іншим боком.
