Бійці в блакитному сяйві захисних амулетів увірвалися в двері складу. Природно, Шереха там уже не було. Через пару хвилин під’їхав запряжений важковозами фургон, карета цілителів, навколо почали встановлювати зачаровані світильники, зі складу потягнулася процесія з носилками. Сивий ватажок тихенько підвивав.
- Тут лише п’ятеро, а де ще один? На антресолях дивилися?
- Для нього треба буде щільніший контейнер.
До моєї свідомості долинув відблиск задоволення – нежить не лише порозважався, а і повечеряв. Що він взагалі за істота? Я ніколи не думав, що потойбічний феномен може вести себе осмислено, і в книжках про таке не писали. В теорії, нежиті могли реагувати на все лише ситуаційно. З віком кількість завчених схем поведінки збільшувалися, але аналізувати і щось планувати потвори все-одно не могли, якби не це, боротися з ними було би абсолютно неможливо. Треба детальніше проробити це питання, раз вже мені з цим унікумом до кінця своїх днів спілкуватися. Має ж бути від роботи в НЗАМПІС хоч якась користь!
Тут мене накрила хвиля абсолютно несподіваних образів – Шерех скаржився на своє життя. Виявляється, що через усю нинішню обережність і конспірацію, йому все важче стає знайти підходящих для контакту магів. Жертви, які швидко розпадаються, його, бачите, не влаштовують – образ виходить нечіткий. Йому печально і самотньо, а я веду себе з ним недобре лякаю і обзиваюся.
Теж мені цяця! Адже була б можливість – зжер би мене і не скривився, а я тепер в його положення повинен входити. Переб’ється.
Образився. Пішов. Нічого собі! Нежить з мораллю і тонкою духовною організацією.
Слова, яке дав малюкові Сему, я дотримався, правда, відправився Рон не додому, а в лікарню. Але це дрібниці, а суть в іншому: мої дії виявилися прямо протилежними тому, що я задумав, і побити Чвертку найближчим часом у мене не вийде. Міркуючи логічно, тепер моє життя повинне було увійти в остаточне піке...
Глава 38
До кінця тижня доля ніяк себе не проявляла, ніби навмисне даючи мені переконатися в безкарності, і я від душі розважався читанням редстонських газет. Яка чарівна трава здатна нашепотіти таке? Складалося враження, що написанням статей займаються все ті же самі Чудесники, тому що з реальністю ці безумні тексти мали не більше спільного, ніж філософія сектантів. Усвідомлювати глибину чужого ідіотизму було приємно і корисно для підвищення самооцінки, а то я останніми тижнями почав у собі трохи сумніватися, ніби і не чорний.
В середу зранку майже всі таблоїди вийшли з передовицями про «черговий провал НЗАМПІС», набраними аршинними буквами (бо змісту там не було і на чверть сторінки). У всіх статтях була одна спільна риса – перед тим, як здавати в типографію, їх точно ніхто не перечитував, інакше річка вийшла би з берегів через надмірну кількість тих, хто втопився від невимовного сорому. А вже звідки автори черпали свої свідчення – взагалі загадка природи. «Нічний рейд, є жертви. У лікарнях десятки поранених.» Навіть чисто логічно, скажіть: ну звідки скільки народу би взялося вночі на складах? Я маю на увазі випадкового народу. Або от вам ще перлина: «При затриманні підозрюваних команда НЗАМПІС застосувала силу.» А що вони ще мали застосовувати? З бубном танцювати? І майже кожна газета вважала за необхідне згадати, що серед потерпілих – син Річарда Реста. Та якби не я, він серед цих потерпілих так і залишився б! Причому, помітьте: прийшов, побачив, переміг – практично без мордобою (сам дивуюся). Правда, зачіпати родину Рестів журналісти остерігалися, а ось по темі «нагляду» топталися із захватом. На світ витягнули всі мислимі і немислимі претензії, починаючи від цензури масових заходів і закінчуючи гріхами інквізиції (яка, до речі, білих-то якраз і не ганяла). І це лише перший залп!
Я зловредно потирав руки в очікуванні репресій – у мене ще з минулого разу залишилося немало питань до всіх цих писак. НЗАМПІС – це вам не самотнього приватного підприємця шпиняти, конторою керує чорний маг, лютий і жахливий, він людей якщо і не їсть, то нє-нє та й надкусить. На мій погляд, події могли закінчитися лише масовим побоїщем, а якщо Сатал когось пропустить, я оброблю тих, хто виживе, особливим отруйним порошком. Для правого діла ніяких запасів не шкода! Головне лише, щоб улюблений вчитель і мене заодно не прибив.
