Через три дні раптова зміна пріоритетів стала зрозумілішою – в пресу просочилися чутки про черговий номер Чудесників, який стався далеко від Редстона, але з менш благополучними наслідками. Двоє сектантів проникли в обслугу училища Відділу Усунення і насипали отрути в їжу курсантів. Видно, у них не лише Фокс розбирався в травах! Загинуло дванадцять учнів, троє з яких були чорними. Відчуття самозбереження вимагало від преси єдинодушно обурюватися – не так вже багато чорних магів бажало складати присягу, і навіть найгидкіший шовініст прекрасно розумів, що чистильники, з усіма їх недоліками, життєво необхідні суспільству.
- Як же так можна? - хлипала студентка-біла, яка вперто вибирала для своїх страждань в студентському кафе саме мій столик. - Вони же вчилися захищати людей!
Я вкотре знизав плечами. Звідкіля мені знати, чим керуються психопати? Мене більше непокоїла власна доля. В четвер буде здано останній залік, на дипломі з алхімії уже красувалися всі потрібні печаті і підписи, охоронний амулет проходив випробування на моєму мотоциклі, а що мені робити з магічною практикою було до цього часу незрозуміло. Вони що, забули про мене, чи що?
В управлінні, скажімо так, було пусто. Звідки мені було знати, що Сатал упіймав за хвіст якогось безумно крутого Чудесника, і весь редстонський НЗАМПІС повним складом третій день прочісує південно-східні околиці? Особисто мені здалося, що я переплутав день тижня або забув про якесь свято. І раптом на сходи переді мною викотилася гамірна компанія в різномастих мундирах: жандарми, «наглядачі» і навіть якийсь армійський чин. Всі були дуже збуджені, махали руками і відчайдушно лаялися.
Раптом один з них помітив мене.
- Ген! Він!!! - зарепетував поліцейський, тикаючи в мене пальцем.
Я притиснувся до стіни і приготувався кинути в них бойовим плетінням. Живим не дамся!
- Він – учень Сатала! – продовжив свою думку нещасний.
Нікому не треба було пояснювати, який саме маг може вчитися у старшого координатора. Люди різко замовкли і напружено витріщилися на мене, з безпечної відстані.
- Е-е... Це правда? - уточнив армійський чин.
- Що саме?
- Ви – маг?
- Так! - не став я заперечувати очевидного факту. Можливо, тепер вони схаменуться.
Всі збуджено заворушилися.
- Підемо скорше! Потрібна ваша допомога.
- Куди? - підозріло перепитав я.
- В початковій школі Фінклера взяли заручників, - прорвало жандарма, - а на місці жодного чаклуна! Де їх носить в такий час?!!
Ха! Значить, не одного мене мучить це питання! Я дозволив їм всадовити себе в поліцейську машину, що нетерпляче завивала двигуном. В кінці кінців, місце, де захопили заручників, це таке місце, де хтось з начальства обов’язково з’явиться. Якщо цей бардак закінчиться, Сатал же знайде хвилинку поговорити зі мною, правильно?
Початкова школа Фінклера була розташована в дешевому передмісті на півночі Редстона і займала просту чотириповерхову будівлю, втиснену в лінію з таких самих звичайних цегляних будинків. У неї навіть огорожі не було – бійці з поліцейського очеплення влаштувалися прямо на тротуарі, а перехожі роззяви спостерігали за дійством з вікон власних квартир. Вони мені так і запам’яталися: на підвіконниках – коробки з ранніми квітами, над ними – допитливі фізіономії.
Це нічого, головне – журналістів поки нема.
З першого погляду стало ясно, при чому тут НЗАМПІС: на дверях і вікнах першого поверху висіло червонувато-жовте марево відвертаючих заклять.
- Захист місцевий, чи вони поставили?
- Місцевий! - поліцейський, який керував облогою, мало не плювався. - А один з них - сторож!!!
Мило. Цікаво, це – частина довготривалого плану, чи експромт? Та пофіг!
- Зроби що-небудь! - прогарчав поліцейський.
Представники влади дуже нервово реагують, коли проти них раптом задіяна магія.
Я прислухався – всередині будівлі ритмічно співали. Точно, щось робити треба швидко – все разом надто вже нагадувало ритуал. Але от тільки лізти в модифікований (це факт!) «сторожем» периметр мені зовсім не хотілося. Будемо імпровізувати.
- Ви розумієте, що у мене ще немає печаті мага? - сказав я для того, щоби виграти хвилинку на роздуми.
- ...! ...!! ...!!!
Ну і лексикон у цих копів!
- Сам такий, - спокійно відповів я і підійшов ближче, щоби вивчити перешкоду.
Судячи за всім, за первинним замислом, периметр повинен був всього лиш повідомляти сторожеві, коли його перетинали чужі, але потім хтось (а конкретно – білий маг) покопався в структурі чарів, і тепер вони могли вражати будь-яку живу істоту, яка торкнеться периметра, потужними больовими імпульсами.
Ось що буває, коли економлять і використовують трансмайстер..! Чорний спеціаліст зробив би так, що систему змінити було б неможливо.
- Нам треба зайти!!! - не міг вгамуватися поліцейський.
- Зникни або заткайся нафіг!
