- Угу, - скрушно погодився Чарак, - а я вже трохи застарий для таких ексерсизів.
Маг, який прожив чотириста років, має повне право скаржитися на похилий вік.
- А кого будуть піднімати, - не втримався я.
- Без поняття, - знизав плечима некромант, - скоро сам дізнаєшся. Але спочатку ми повинні будемо детально пройтися по всіх типах плетив і окремо зупинитися на їх спряженні – я не знаю, ким саме тобі доведеться бути в Крузі.
Таким чином, сумнівні практики у мене все таки були присутні, а надмірна добродушність виявилася типом легкого божевілля. Подумавши, я вирішив не пускати справу на самоплив і не чекати, коли у мене з’явиться два-три вільні дні на те, щоби позбавитися наслідків некромантії. Треба діяти різко! Наприклад – удвічі збільшити час на медитації, додати фізичні навантаження (це мене тренер з боротьби навчив) і якнайбільше спілкуватися зі знайомими. Чому ні? До кінця занять в Університеті залишалося менше місяця, практично всі заліки було здано, а роботу з алхімії я, взагалі, уже віддав на рецензію. Золота студентська пора ішла в небуття, і, хоча вона для мене і була не надто лагідною, я вже починав відчувати деяку ностальгію. До того ж, Чвертку виписали з лікарні (він так і не признався, за що), виписуючи, йому також веліли спілкуватися, але Сем, зрозуміло, накивав п’ятами, а стара тусовка сахалася від Рона, як від прокаженого – всі боялися, що увага Чудесників переметнеться на них.
- Томе, ти не уявляєш, як класно мати серед знайомих чорного! - щиро радів Чвертка. - Ви абсолютно непробивна публіка. Хоч щось є в цьому житті непорушне!
- Просто я тверезо оцінюю можливості білих психопатів, – ставлення Рона мені лестило, - єдиний їхній ресурс – несподіванка. Саме тому я практично перестав пити.
Чвертка похмуро кивнув:
- Споганили весь кайф, собаки! Мати мене теж запрягла від алкоголізму лікуватися. Прикинь, у кого?
- Я насмішкуватим пирханням прокоментував можливі наслідки такого «лікування».
- Як жити? Кому вірити? !? - Чвертка з трагічним видом вилив у себе залишки пива. - Ось що значить «темні часи»!
- Часи як часи, - не погодився я.
- Угу, - він з таємничим виразом лиця підсунувся ближче, - це ми тут тихо сидимо, а у східних областях, прямо скажемо, хрінувато. Дядько каже, що в уряді виявили зловживання – якийсь діяч умудрився скоротити тамтешню «очистку» нафіг. Тепер народ звідти пре зі страшною силою (кому охота ґулів цілувати!), а каштадарці погрожують ввести «обмежений контингент», якщо ми не зробимо там порядок.
- Хай з цим всім столичні вуйки розбираються – їм за це гроші платять. А воювати з каштадарцями стіна на стіну зараз ніхто не буде, часи не ті.
- Тобі легко казати, - усміхнувся Рон, - ти сам собі «нагляд», алхімічна підтримка і Гвардія Арака. Добре!
- Як тобі сказати. Я ще два роки фонду Роланда завинив.
І ця обставина дуже псувала мені настрій. Зазвичай, фонд ішов назустріч стипендіатам і погоджувався на грошове відшкодування замість того, щоби відробляти цей час особисто, але мені на це розраховувати було не слід. Пару вечорів таких роздумів і неромантична благодушність взагалі переставала на мене діяти. Результатів чекати довелося недовго.
Полігон. Неділя. Пташки співають (це вони ще не вдуплили, хто тут з’явився).
Лише зараз я усвідомив усю глибинну мерзенність того, що ставалося: двоє дорослих, добре навчених бойових магів кóпають бідного мене як м’ячик і називають це «навчанням». Де моя отрута?!! Але аерозоль знову залишився вдома (востаннє, клянуся!) і відбитися від наставників мені було нíчим. Зате гострота відчуттів виросла удвічі. В присутності одразу двох сильних суперників бойовий запал вперто не хотів народжуватися (скорше за все, вони на це і розраховували), а бажання здійснити болюче самогубство у мене не було. Відчуття – ніби тебе обплювали.
Темою заняття були амулети. Тобто, якраз у мене-то їх не було, моєю задачею було визначити, коли звичайні плетіння замінить підсилена артефактом атака, і виставити спеціалізований щит. У випадку невдачі (а з першого разу такі речі рідко вдаються), мене чекав не смертельний, але дуже неприємний ефект – закляття на амулет Сатал, видно, наклав сам, і цілило воно кудись нижче пояса. Мстива тварюка!
Знав би він, чим це закінчиться...
Вловивши, до чого все котиться, я обізлився і таки приніс щось нове в бойову магію – сформував двошаровий щит: перший, більш слабий, шар пасивно приймав на себе удар ворожої магії і рвався, переконуючи суперника в успіху атаки, але вже другий працював на віддзеркалення, причому в такий момент, коли атакуючий цього зовсім не чекав. Каюся, я не задумувався, чим загрожують жарти такого типу, і щиро не усвідомлював рівня прокляття, яке я сотворив – назустріч вчителю метнулася хитромудра пастка, гідна магістра магії.
