Я ліг спати, бо треба було прокинутися до світанку, а коли прокинувся зранку, моє ставлення до Арангена було саме таким, як і мало бути. Пташки за вікном більше не милували, дрімотна спека не спонукала розслабитися, побачені красóти перетворилися в ОБ’ЄКТИ, брехливі декорації, за якими ховалася хижа сутність цього краю. В голові хихотів листками календар, відлічуючи дні до екзамену в Університеті, мене сильно тягнуло до бійки. І без різниці, хто вбив того чистильника, який тут зник (а що він мертвий, сумнівів практично не залишалося), головне, що в гості до них прийшов звиздець, і я усіх з ним особисто познайомлю!
Зомбі на льоту вхопив суть проблеми. Не знаю, чим Макс керувався (запахом, відбитками шин чи якимось іншим чуттям), але на виїзді з міста він став на слід і впевнено повів нас дорогою крізь поля. Чому арангенський шеф так легко розлучився зі своїм замом, я зрозумів дуже скоро: балакливий чорний – рідкісне явище, але якщо вже словесний понос у нього починається, то набуває характеру патології (може, це нервова напруженість так на нього діє). Мотоцикл скакав ямами і горбочками, як тушканчик, а цей йолоп не замовкав ні на секунду, як він собі язика не відкусив, не розумію. Якби не мій досвід спілкування з білими, «нагляд» би втратив ще одного співробітника, мамою клянуся!
Природньо, набір тем у чорних і білих був різний: чистильник хвалився, нестримно, захлинаючись словами, не цікавлячись реакцією на свої слова і не переймаючись тим, як виглядає його похвальба зі сторони. Його послухаєш, так арангенський «нагляд» був КРУТИЙ, а чому люди від нежиті біжать – так це місцеві самі винні.
- От, було: хата – один суцільний фома, а вони палити його не дозволяють – приватна власність. Але бос їх обламав! Закон не подобається? Заходь перший! Вийшов живий – значить, твоя правда. Головного балакуна з другого разу морла взяла, інші заткалися.
Арангенським селянам можна було поспівчувати – чистильник вибрав найжорсткішу і найбезпощаднішу форму для їх знайомства з реальністю (поділитися ілюстрованою методичною – нє, простіше в рило дати). Упіймавши себе на таких плаксивих думках, я мало не застогнав. Та що ж це таке! Звідки в мені це соплежуйство? У чорного такі новини повинні викликати лише зловісну посмішку. І головне ж – раніше я не був таким мямлею і рохлею. Чи був?
Тьху!
Балакучий чистильник не уявляв, як близько від підійшов до межі, за якою його би прокляли на смерть.
В кінці дороги нас чекав облом. Майстра Гатая, так звали пропажу, ми не знайшли, зате знайшли його вантажівку (вона приткнулася на узбіччі широкої ґрунтової дроги, майже тракту), навколо я наміряв багато дивних еманацій і ніяких слідів тіла. Макс виглядав відверто розгубленим. Викликані «манком» співробітники мага нічого не розуміли, і через це же більше розпалювалися, вони не вірили в дезертирство чистильника, але близькість торного шляху наводила на неприємні думки. Мої гіпотези з приводу ситуації були не настільки однозначними (я ж знав, що нежиті – не єдина проблема на світі), однак, мені доводилося тримати ці гіпотези при собі – чорні були надто збудженими. Та і чим би їм допоміг той факт, що трава на місці інциденту надто свіжа? Якщо вони взагалі в стані відрізнити свіжу траву від сухої. В Університеті я бачив, як білий маг може прискорити ріст рослин, але в даному випадку це нічого не пояснювало – чорного такою фігньою не здивуєш. Результатом пошуків став повернений транспорт і багато-багато роботи для штатного емпата.
Увечері я повернувся в їхній Тюкнутий Таун з гидкою думкою, що доведеться-таки добиратися до узбережжя самому. Може, у них хоча би карта околиць є? Тим часом кількість магів у приміщенні НЗАМПІС збільшилася до п’ятнадцяти, і обстановка стала абсолютно нестерпною. Містер Паульс (пристойно вдягнутий чоловік середнього віку) приречено намагався привернути до себе увагу, але зробити хоч щось самотужки емпат не міг. Всі були роздратовані, огризалися, і діло йшло до дуелі. Природньо, для претензій вибрали чужого. Оскільки на вдячність сподіватися вже не випадало, я і не заперечував (заодно перевіримо, наскільки реально добра наука містера Сатала). Ех, вдаримо лихом об землю!
Бандитського вигляду чистильник з татуюваннями на кулаках і без двох передніх зубів першим дозрів для дії і щось незґрабно пожартував. Дотепності від нього і не вимагалося – смисл слів значення не мав, це була лише частина ритуалу запрошення до бійки: приниження статусу, вихваляння, загрози....
- Тягати гівно – твоя робота, тому сюди і послали, невдаху. До інших справ не дозрів. Маленький ще! Підучив би я тебе, але ліньки шмагати – рука втомиться. А то – підходь, беззубий, дорого не візьму!
Щербатий хлопець зблід, почервонів, а потім вкрився брунатними плямами. Оце я насобачився чорних магів дражнити! Між іншим – особливий шик на дуелі.
