Здається, я почав розуміти суть проблеми. Очевидно, в очах цих селюків кожен, присутній в автомобілі, був, принаймні, членом уряду, а дивлячись на мій мотоцикл, вони, певно, не могли придумати, який би титул найбільше пасував – фантазія відмовляла. Тобто, вони зверталися до представників влади, а оскільки двоє з нас були співробітниками НЗАМПІС, ми навіть не могли послати їх нафіг з чистим серцем. Раптом наскаржаться?
Я почухав ніс, який уже почав лупитися (результат збоченого способу проводити час на пляжі).
- Це тих, що у фургоні? А що з ними не так?
- Ну, так, як вони поприїхали, так людове запропали.
Люди у них кудись поділися.
- Чорні? - для форми уточнив я.
Староста і супровід енергійно закрутили головами.
- Мельник, значицця, наш, Пафнуцій!
Ні, чорного не могли назвати таким іменем, чорний би не дався. Довелося набратися терпіння і продовжити розмову (все-одно вони від нас просто так не відчепляться).
- Скільки людей пропало?
- Ми ж балакаємо, Пафнуцій!
- Одна, значиться, людина, - тьху ти, ще й словечко прив’язалося!
Селяни запосміхалися здогадливому начальству.
- Як пропав, опишіть детально.
Десь через чверть години виявилося, що мельник поїхав у сусіднє містечко на тривісній фірі (жорно йому, чи що, нове знадобилося?), а через пару днів, коли селяни уже почали хвилюватися, з того самого боку приїхав строкатий каштадарський фургон. І візок, і коні у приїжджих були інші, чому місцеві вирішили, що каштадарці в чомусь винні – не розбереш, на мій погляд, найімовірнішою причиною зникнення людини були нежиті.
- А може, ваш мельник просто десь загуляв?
- Не можліво, паничу хороший, у Пафнуція – сім’я, та і пес його недобре вив.
З точки зору чорного, наявність сім’ї свідчило лише на користь загулу, а пес... М-да.
- Залишайтеся тут, зараз я усе виясню!
«Чистильник» поплівся слідом.
Мені потрібно було переговорити з каштадарцями. В те, що їм за якимось Шерехом знадобилося вбивати мельника, ховати десь його коней і фургон, а потім з’являтися в рідному селі небіжчика, я категорично не вірив. Але от тільки, чи зрозуміють вони мене?
Коли я наблизився, мешканці фургона зайняли бойову позицію, в смислі, діти сховалися всередині, а дорослі вийшли назустріч. Попереду стояла тітка з буйно начесаною чуприною (за всіма ознаками – чорна), а за її правим плечем зайняв місце плечистий мужик вельми специфічної статури. Виглядав каштадарець як досвідчений охоронець, лише зріст (він був на півголови нижчим за мене) трохи псував враження. Напевне – чоловік, а може і син, хтозна, скільки років цій кікіморі.
- Яка кобіта! - захоплено пробурмотів Соркар, з чого я зробив висновок, що він чорний по лінії батька. Я-то в Краухарді вдосталь набачився цих чорноволосих красунь. Он, староста наш, ніби – тихий мужик, а з старостихою своєю так лається, що на півдолини чути. Нафіг, нафіг! Ідеальна жінка має бути як хом’ячок (маленький, пухнастий і мовчить).
Я зупинився за три кроки від цілі – правильно вибрана відстань дозволяє уникнути багатьох зайвих конфліктів. Кланятися не став, але і довгих розглядань собі не дозволив – просто, трохи прикрив повіки, ховаючи погляд.
- Добрий день, мадам! - звертатися завжди потрібно до старших. - Ви розумієте по-інгернійськи?
- Ми розуміємо, - відповів з-за її спини боєць.
- Ці добрі люди, - я махнув головою в бік похмурого натовпу, який потрохи заповнював площу, - турбуються про свого односельчанина. Чи не попадався вам на дорозі трьохвісний віз, запряжений парою крупних гнідих коней?
Каштадарці обмінялися парою фраз своєю співучою мовою.
- А що, якщо ні?
- Тоді я розвернуся і поїду, а вам доведеться ладнати з цими добрими людьми самостійно.
За нашим спілкуванням спостерігало уже чоловік сорок.
- Хто ви такий, щоби питатися? - уточнив мужик.
Майже зухвальство. Чи тітка вирішила, що зуміє завалити повноцінного мага?
- Я – співробітник НЗАМПІС! - довелося розправити плечі і продемонструвати моє чергове тимчасове посвідчення, яке я лише випадково ніде не загубив, а Сатал – не забув мені видати.
Новина викликала сильне збудження і нездорову цікавість чорноокої відьми.
- Нагля-аду? - з сильним акцентом проспівала вона, азартно мені підморгуючи.
- Він теж з «нагляду», - я поспішив переключити її увагу на Соркара, - лише ранений. А мені потрібно знати про воза.
- Нам не треба неприємності, пане! - вайло ледь помітно знітився (явно звик мати справу з чорними, але сам – не чаклун). - Ми самі нічого не знаємо, але один з дітей бачив великого воза, поряд з яким ходили люди. Потім щось яскраво блимнуло, він злякався і втік.
- А якого кольору був спалах? - уточнив я.
- Це важливо?
- Важливо.
За кольором часом можна визначити тип Джерела. Білі закляття ніколи не бувають синіми або фіолетовими, а чорні – жовтими або оранжевими.
Мужчина сходив до фургона і про щось поговорив з дітьми, каштадарка продовжувала переморгуватися з Соркаром. Здається, він їй відповідав (от баран!).
- Хлопчик ще малий у нас, - трохи винувато почав, повернувшись, каштадарець, - але за його словами виходить – ніби сонце засвітилося.
- Сидіть тут, нікуди не їдьте!
