Окрім того, я орендував у компанії «Вест-Індіан цитрус» для вас будиночок у бухті Манаті. Це на іншому краю острова. Ви можете тиждень там відпочити і трохи потренуватися до прибуття яхти «Секатур». Вам слід бути у відмінній фізичній формі, якщо маєте намір пробратися на острів Сюрпризів. А я й справді думаю, що розгадка криється саме там. Що ще можу для вас зробити? Звісно ж, буду поруч, але мушу залишатися в Кінґстоні, щоб підтримувати зв’язок із Лондоном і Вашингтоном. Вони хочуть знати все, що ми робимо. Бажаєте, щоб я залагодив щось ще?
Бонд розмірковував.
— Так, — нарешті озвався він. — Попросіть Лондон, щоб вони позичили в Адміралтействі гідрокостюм й акваланг. І побільше запасних балонів. А також парочку хороших рушниць для підводного полювання. Найкраще б підійшли французькі «Чемпіон». А ще — потужний підводний ліхтарик. А також кинджал морських піхотинців. І все, що зможуть «накопати» в Природничому музеї про акул та баракуд. А також щось із того, що американці застосовували для відлякування акул у Тихому океані. Попросіть Б.О.А.К. узяти це все на свій найближчий рейс.
— Іще одне, — після хвильки мовчання додав Бонд. — Нехай долучать одну з тих штук, які використовували наші підривники в часи війни: магнітну міну з детонатором.
Вітер-Могильник
Папайя зі шматочками зеленого лайму... таця, доверху наповнена червоними бананами, пурпуровими «зоряними яблуками»91 й мандаринами; омлет-бовтанка з беконом, кава «Блю Маунтин» і, на довершення всього, — найсмачніший у світі, майже чорний мармелад та желе з гуави92.
Бонд — у шортах і сандалях — снідав на власній веранді, ліниво озираючи залиту сонячним світлом панораму Кінґстона та Порту-Роял та розмірковуючи про те, який він насправді щасливий, бо посеред небезпек і тривог його професії трапляються й отакі-от відрадні моменти.
Ямайку Бонд знав добре. Відразу після війни він виконував тут довготривале завдання — коли комуністична влада Куби намагалася проникнути в ямайські профспілки. Це була марна праця, але він за той відрізок часу встиг полюбити великий зелений острів і його мужніх та привітних людей. І тепер був радий повернутися сюди й натішитися тижнем перепочинку перед тим, як знову зануритися в сувору роботу.
Після сніданку на веранду вийшли Стренґвейз та високий мулат у вилинялій блакитній сорочці й старих штанях із коричневої саржі.
Це й був Кворрел, туземець із Кайманових островів, який Бондові одразу ж сподобався. У ньому була змішана кров солдатів Кромвеля і карибських піратів. Худе, з гострими вилицями обличчя та суворо стиснутий рот свідчили про сильний характер. Очі мав сірі. Й лише приплюснутий ніс та бліді долоні виказували представника негроїдної раси.
Вони обмінялися рукостисканнями.
— Доброго ранку, капітане! — привітався Кворрел. Для нащадка мореплавців це був найпочесніший титул. Але в його голосі не звучали улесливість чи бажання сподобатися. Не було чути і покірливості. Він звертався до Бонда, як до товариша на судні — просто й щиро.
Ця мить і стала вирішальною для їхніх подальших стосунків — таких, як між шотландським лердом93 та досвідченим ловчим. Не було домінування — не було й догідливості.
Після обговорення планів Бонд нарешті всівся за кермо маленького авта, яке Кворрел пригнав із Кінґстона, й вони удвох вирушили у напрямку Джанкшен-Роуд, полишивши Стренґвейза виконувати Бондові розпорядження. Виїхали близько дев’ятої, тож було ще прохолодно, коли перетнули гірський кряж, що випинався по центру Ямайки, як хребет на спині крокодила.
Дорога, що вилася вниз, у долини північної частини острова, пролягала повз найгарніші у світі пейзажі. Зі зміною висоти над рівнем моря тропічна рослинність поступово також змінювалася. Зелені схили високогір’я, вкриті бамбуковими заростями впереміш із лискучими темно-зеленавими хлібними деревами, поміж якими зненацька спалахували, мов бенгальські вогні, шапки «Лісового полум’я»94 поступалися місцем низинним лісам з чорного та червоного дерев, гібіскуса синього високого95 і кампешевих дерев96.
Коли врешті досягли рівнин долини Аґуальта, зелене море цукрової тростини і бананових плантацій простяглось аж до горизонту — до далекої облямівки з пальм, що, наче шрапнель, були розкидані уздовж північного узбережжя, утворюючи ажурні алеї.
Кворрел виявився чудовим попутником та прекрасним гідом. Він розповідав про «люкових» павуків97; а коли вони проїжджали повз знамениті ендемічні пальмові сади Каслтона, то розповів про запеклу битву між велетенською багатоніжкою та скорпіоном, свідком якої став, і про різницю між жіночими й чоловічими квітками дерева папайї98. Він просторікукав про види отрути, котрі можна знайти в місцевому лісі та лікувальні властивості тропічних трав; про силу, з якою кісточка пальми тисне на кокос, аби розколоти його; про довжину язика колібрі й про те, як крокодили переносять своїх малят — у роті, складеними повздовж, наче сардини у банці.
